Твір на тему неповторний світ дитинства в поезіях лесі українки заранее б

Вот, не сильно по теме, но можешь взять что-то. идею брала с интернета и меняла на свое

Який має бути ідеальний керівник в сучасних умовах? Мені завжди здавалося, що хороший керівник організовує роботу таким чином: кожен підлеглий буде думати - саме його дії призвели до успіху. Але насправді кінцевий результат вийшов відмінним завдяки правильній організації справ, підказкам начальника. Справжній керівник завжди в тіні, він незримо направляє своїх підлеглих у потрібне йому русло, завжди в курсі всіх подій. Він, як незримий ефір, витає в повітрі - за всім гає, але ніхто не відчуває неприємного контролю. Звичайно, керівник повинен тримати в строгості своїх «підопічних». Але хіба запеклий контроль робить роботу успішною? Люди не повинні відчувати себе безвільними і підконтрольними. Вони повинні вірити в свої сили, спираючись на підтримку свого начальства. Адже начальника, як правило, вибирають з числа найдосвідченіших, перевірених людей. У всякому разі, я хочу в це вірити. Стів Джобс (засновник Apple) просив своїх співробітників грати в перервах в комп'ютерні ігри, займатися спортом. Все для того, щоб вони могли відволіктися, зробити перепочинок, а потім - знову за роботу. У нашій дійсності це складно уявити: люди не зможуть відірватися від комп'ютера або футболу. Але начальник може придумати привід, щоб всі зібралися і провели час разом. Це не тільки підніме всім настрій, зарядить для подальшої роботи, а й зміцнить колективний дух. Я думаю, ще одне важливе вміння для професійного керівника - він повинен тримати свій колектив згуртованим. Принцип «розділяй і володарюй» може погано позначитися на роботі. Сучасний керівник також повинен розбиратися в віяннях моди, музики та комп'ютерних технологіях (хоча б мати про них певне уявлення). Часто, коли начальники - люди у віці, починаються складності. Їм важко зрозуміти поведінку молодих співробітників, які роблять собі тату, пірсинг. Отже, підсумуємо. Керівник повинен: знати своїх співробітників, розбиратися у своїй сфері; вміти організувати роботу, щоб кожен усвідомлював свій внесок у загальну справу; контролювати, а не наглядати. Бажано, щоб він мав відмінне почуття гумору.

І ось через декілька хвилин я вже занурилась у інший світ – світ дуже цікавої книги, де мої однолітки Ява Рень і Павлуша Завгородній, по іншому – Іван Васильович і Павло Денисович дуже веселі, винахідливі та дружні хлопці. Надзвичайно захопило мене те, що хлопці дуже хотіли стати винахідниками. В їхніх мріях було викопати метро під свинарником, зробити підводний човен, вони намагаються влаштувати справжню кориду з коровою Контрибуцією, беруть участь у театральних постановах разом з однокласниками – звичайно, все це не без пригод і не без гумору!

Найяскравішою подією книги для мене стала історія, яку розповідав Павлуша. Ця історія сталася з Явою. Коли він через переекзаменовку, з Павлушею поїхав шукати острів посеред плавнів, щоб там жити як Робінзон Крузо. А натомість Павлуша прозвав Яву Робінзон Кукурудзо. Багато гумору у цій ситуації, але як приємно, що друг підтримав Яву та не покинув у скрутну хвилину.

Хлопці один одному підходять за характером, обидва бешкетники. Ява любить морозиво і якось з’їв аж вісім порцій за один раз. А Павлуша полюбляє вареники з вишнею і за раз може з’їсти цілу миску. Друзі – не розлий вода. Читаючи майже детективні історії щоденних клопотів Яви з Павлушею, дивуєшся їх вмінню з гумором ставитися до життя, щирості, здатності на високі й інтенсивні переживання. Вони не бояться помилятися й виправляють власні й чужі промахи з такою ж завзятістю й наполегливістю, як і беруться за нові справи. Ява та Павлуша щиро хочуть стати справжніми героями і ощасливити світ: зробити його кращим, світлішим і щирішим до всіх.

Якщо спитати мене, який герой мені більше припав до душі, мабуть не зможу відповісти на це питання, сприймаю друзів лише разом. Тому найбільшою трагедією книги для мене стала третя частина, коли вони посварилися. Але радувало те, що навіть у сварці хлопці завжди думали лише один про одного. Пригадували своє знайомство на баштані під час гри у єгипетських фараонів на пірамідах з кавунів та інші свої пригоди. Хлопці дуже сумували один за одним, за можливістю поспілкуватися, але гордість не давала їм можливості товаришувати як і раніше. Та якою радісною подією стало для мене примирення товаришів! Зараз я чітко розумію, що треба цінувати дружбу та у сварках не соромитися робити перший крок, щоб розібратися.

На мою думку, трилогія Всеволода Нестайка «Тореодори з Васюківки» – не просто весела дитяча книжка з чудовою мовою і гумором. Це посібник дружби і доброти. І поки на землі буде дружба, книжку Нестайка будуть читати. Я дуже пишаюся тим, що цю книгу читали мої батьки, прочитала її і я та, сподіваюся, будуть читати мої діти.