100 твір на тему: ''глибокі роздуми поетів над проблемами української мови''

Деякі поети не дуже знають українську мову, але пишуть твори. Це поети, які переїхали зі своїх рідних міст. Наприклад, Р. Кіплінг, це поет, який переїхав з Індії в Англію. Його твори перекладають знамениті поети. Наші поети стараються писати твори на таких мовах, на яких хочемо МИ. ТОму слід поважати таких поетів

На наступний урок української літератури вчителька дала домашнє завдання прочитати повість Григора Тютюнника “Климко”. Чесно кажучи, я не дуже люблю уроки літератури й читати взагалі. Якесь нудне це заняття. Я б краще порозв’язував якісь задачі з математики – оце мені дуже подобається! Але якось так сталося, що саме цю повість я прочитав. Ми їздили на вихідні до бабусі і дорогою, в електричці, я й прочитав цю невеличку книгу. Чесно скажу – я був дуже вражений! В мене ледь сльози на очі не виступили, але я стримався, бо недобре такому дорослому хлопцю плакати, та ще й на людях. Тепер, думаю, варто поділитись моїми враженнями.
Повість “Климко” розповідає про життя хлопчика Климка, який жив під час Великої Вітчизняної війни. Це були надзвичайно важкі і страшні часи! Загарбники знущались над людьми, забирали в них все до останньої крихти. Почався голод і треба було якось добути харчі. Климко знав, що їжу міняють на сіль, тому й вирішив добути солі. Варто згадати, що старався він не тільки для себе, але й для своєї вчительки Наталі Миколаївни та її маленької донечки Олі, для свого друга Зульфата і його дідуся.
З самого початку повісті я зрозумів, що життя під час війни було пекельно важким! Окрім того, що люди гинули від куль, вони ще й покидали цей світ через голод і хвороби. Головний герой залишився сиротою і я навіть уявити не можу як йому було важко! Спочатку смерть батьків, а потім і дядька Кирила зробила його зовсім самотнім.
Але ж ні! Він залишився добрим і відкритим і в своєму новому пристанищі часто приймав своїх друзів і бавився разом з ними. А потім заради своїх близьких він пішов по сіль, по суті – пішов на подвиг. Він знав, що йому загрожує страшенна небезпека дорогою до Слов’янська (саме тому він не дозволив Зульфату йти разом з ним), але все одно пішов, бо знав, що його до потребують. Я захоплююсь його мужністю і силою духу! Він надзвичайно довго йшов до міста майже нічого не ївши! Його ноги вже відмовлялись йти, а в голові паморочилося від голоду, але він змушував себе йти далі. На базарі він заступився за дівчину перед поліцаєм, хоч і був не надто дорослим, але однозначно сміливішим, ніж той самий поліцай.
У тітки Марини він не залишився, хоч міг мати добрий притулок – він був відданий своїм друзям і знав, що без нього вони, напевне, загинуть з голоду, тому й продовжив свій шлях. І от, коли йому здавалось усміхнулося щастя, сталась справжня трагедія – Климко загинув зовсім недалеко від дому. Цей епізод мене надзвичайно вразив! Все сталось так несподівано і швидко, що й уявити важко! Я вже уявляв як читатиму про радість Наталі Миколаївни і Зульфата, коли Климко повернеться з їжею, а тут як грім серед ясного неба з’явилась куля, яка розбила всі мої надії і забрала Климкове життя. Одна неймовірно страшна секунда змінила все.

Думаю, що саме так і було на війні, тому автор не став створювати картину щасливої зустрічі Климка з друзями, а показав як несподівано обірвалось його життя.
Після цієї повісті я задумався над тим, чого варта одна секунда, одна мить, і як вона може змінити чиєсь життя. Думаю, нам усім варто більше цінувати те, що в нас є саме зараз – батьки поруч, можемо весело проводити час з друзями, їсти усе, що захочемо, спати в теплому ліжку і прокидатись під дзвін будильника, а не автоматні черги. Прикметним є й те, що Григір Тютюнник описав події війни на Донбасі. На жаль тепер ми знову бачимо війну на цій частині України. Сподіваюсь, що зовсім скоро діти і дорослі Донбасу прокинуться під мирним небом і всією країною ми святкуватимемо мир на нашій землі.

Одного разу в чарівному лісі жили тваринки різних видів. Були там ведмеди, заєць, лисичка, сова і багато інших. Кожна тваринка мала свою мову іб спілкування. Тому, коли вони зустрічалися, виникали незрозуміння і непорозуміння.

Та одного прекрасного дня, коли сонечко світило яскравим промінням, вони всі зібралися біля старого дерева. Серед них була маленька весела бджілка по імені Мелодія. Вона була відома своєю доброзичливістю і мріяла про те, щоб всі тваринки змогли спілкуватися між собою.

Мелодія підлетіла на старе дерево і почала видаючи мелодійні звуки. Кожна нотка мала свій відтінок і почувалися вони усіма тваринками. Поступово, тваринки почали згуртовуватися навколо Мелодії, спокійно слухаючи музику.

Заєць із задоволенням махав своїми вухами, лисичка підскакувала у такт, а сова ігала з найвищого гілля. Ведмеді сумлінно клатили лапами, а жаба вкололася в ритмі музики.

Поступово, тваринки почали розуміти одне одного. Вони взялись за лапи, обнімалися та ділилися своїми історіями. З'явилася єдність і злагода серед цього різноманітного зоопарку.

Мелодія була дивовижно щаслива, бачачи, як тваринки взаємодіють між собою. Вона зрозуміла, що важливо не лише чути, але і слухати, не лише говорити, але і розуміти. Саме це дозволяє нам зблизитися і знайти спільну мову

Объяснение: