Яка основна тема жниварських пiсень

Жниварські пісні — музично-поетичні твори, що оспівують початок, хід та завершення жнив.

Жниварські пісні співали переважно жіночі гурти або окремі виконавці одноголосно без інструментного супроводу. Нині виходять навіть із пасив. репертуару співаків старшого покоління і незабаром стануть реліктовим календар. жанром.

За обставинами виконання поділяються на три групи:

зажинкові, що виконуються під час зажинання першого снопа;
жнивні — виконуються найчастіше під час ходьби в поле, повернення з нього й на перепочинку;
обжинкові — оспівують ритуал зжинання останнього снопа.
Жнива — підсумок усієї праці хлібороба, справдження його мрій та сподівань. До початку жнив готувалися як до великого урочистого свята і водночас до тяжкої відповідальної роботи, коли доводилося працювати від зорі до зорі, незважаючи на спеку й спрагу. У перший день жнив селяни, вдягнені в чисту одежу, урочисто вирушали до схід сонця на поле. Починала жати найкраща робітниця, сніп з першого ужинку — «воєвода» — встановлювався на покуті. Пісні, виконувані під час жнив, відбивали основні періоди праці й обрядів, з нею пов’язаних. Їх можна поділити на три групи.

Лина Костенко родилась в Киевской области, в небольшом городе Ржищев в семье учителей. По первому образованию она педагог. Второе высшее получала в Московском литературном институте. В советские времена принимала активное участие в диссидентском движении, за что была надолго исключена из литературного процесса. В 1963 году сняли с печати книгу стихов "Звездный интеграл", а книгу "Княжья гора" сняли с верстки. В 1968 году написала письма в защиту Вячеслава Чорновила в ответ на клевету на него в газете "Литературная Украина". После этого имя Лины Костенко в советской прессе долгие годы не упоминалось. В 1987 году Костенко издала роман в стихах "Маруся Чурай", за который была удостоена Шевченковской премии. В 2010-м, после фактически двадцатилетнего перерыва, писательница презентовала своим читателям и поклонникам прозаическую книгу "Записки украинского самашедшего". Лина Костенко - живая легенда. Ее произведения изучают в школах и университетах. Несмотря на такую популярность поэтесса не любит излишнего внимания к себе. Она даже отказалась от звания Героя Украины - "политической бижутерии не ношу". Говорит, что просто делает свое дело, ведь призвание писателя - писать. На днях писательница присоединилась к гуманитарной акции "Второй фронт АТО". Лина Костенко передала на фронт несколько сборников своих стихов с пожеланиями и словами поддержки.

Радість:
Лірична героїня поезії сповнена життєвого оптимізму, радості життя. У ній ніби живе «вітрогон-хлопчина», що не встоїть на місці, не дає зупинитися. Він не зважає на жвавий міський рух, йому потрібні простір, широке поле для діяльності. Тому не йде, а пролітає, і «похмурі люди» тільки підкреслюють радість, щастя героїні, її прагнення до дії.
Пломіний день:
Лірична героїня поезії (яка зливається з образом автора) має глибокі патріотичні почуття. її найбільша гордість і найбільший біль — Україна. Навколо так багато байдужих людей, і це тривожить, викликає протест. Героїні хочеться розбудити цих байдужих, відчути «гарячий подих,» однодумців і діяти, рушати «на шляхи великі», бурлити «водоспадом», щоб «найгостріше слово — Україна» стало найлагіднішим, наймирнішим.