Як ти розумієш назву твору універсальні ліки

Універсальні ліки - це звичайне людське щире співчуття. Виявляється, це також лікує, причому не одну окрему людину, а й цілу планету. Якщо серед людей зникає взаєморозуміння та співчуття, то страждає цілий народ. Можна досягти небувалих висот у розвитку народу, але все буде марно, якщо у суспільстві відсутня любов, жалість, взаємодо

1. Тема повісті – зображення вчинків, поведінки та життя п’ятикласника Толика, його багатого внутрішнього світу, бажання самоствердитися, обираючи при цьому не надто ефективні методи реалізації задуманого.
2. Ідея повісті – утвердження думки автора про те, що кожна дитина – оригінальний незбагненний світ зі своїми думками, переживаннями, світосприйняттям; засудження негативних вчинків, які принижують гідність людини.
3. Авторський відступ (позасюжетні елементи) у творі (виділений трьома зірочками- письменник веде мову від імені дітей свого покоління).
4. Художні деталі, підтекст, їх роль у розкритті характерів героїв (наприклад):
- «Я швиденько гашу цікавий вогник у очах (мені страх хочеться довідатись, як швидко бігла Параска Михайлівна!) і, набравши якомого строгішого вигляду, кажу: «Це – недобре!..» (Батько внутрішньо підтримує витівки сина, бо згадує себе у такому ж  віці, але змушений грати роль вимогливого батька).
- «Йди і постарайся хоч трохи бути схожим на тата, коли він був отаким, як ти! У бабусі, моєї старенької мами, при оцій фразі починають підозріло посіпуватися губи, а я опускаю очі: мені здається, що зараз у мене точнісінько такі вуха, як у сина, – ліхтарі ліхтарями». (Батькові соромно за вчинки та за ідеалізацію його особи).
-«Пліт був високий, та мені хотілося, щоб він виріс до неба. Щоб я ліз по ньому і ліз, ф йому не було кінця-краю...» (Внутрішній неспокій Толика)

Весною Муха-ледащиця 

Майнула у садок 

На ряст, на квітки подивиться, 

Почуть Зозулин голосок. 

От примостилась на красолі 

Та й думає про те, 

Що як то гарно жить на волі. 

Коли усе цвіте. 

Сидить, спесиво (1) поглядає. 

Що робиться в садку; 

Вітрець тихесенько гойдає. 

Мов панночку яку... 

Побачила Бджолу близенько: 

— Добридень! — каже їй. — 

Оддиш хоч трохи, моя ненько. 

Сідай отут мерщій. 

— Та ніколи мені сидіти, — 

Одвітує Бджола, — 

Вже час до пасіки летіти: 

Далеко від села. 

— Яка погана, — Муха каже, — 

На світі доленька твоя: 

Раненько встане, пізно ляже... 

Мені б отак — змарніла б я. 

За тиждень би головоньку схилила. 

Моє життя, голубко мила, — 

Талан як слід: 

Чи де бенкет (2), чи де обід. 

Або весіллячко, родини, — 

Такої гарної години 

Ніколи не втеряю я: 

І їм, і ласую доволі, — 

Не те що клопоти у полі 

І праця бідная твоя! — 

На річ таку Бджола сказала: 

— Нехай воно і так; 

Та тільки он що я чувала, 

Що Муху зневажає всяк, 

Що де ти не поткнешся 

Або до страви доторкнешся, — 

Тебе ганяють скрізь: Непрохана не лізь. 

— Стару новинку, — каже Муха, — 

Десь довелось тобі почуть!.. 

Запевне, дурень дурня слуха... 

Велике діло — проженуть! 

Не можна в двері — я в кватирку 

Або пролізу в іншу дірку — 

І зась усім! 

Нехай ся байка мухам буде. 

Щоб не сказали часом люде, 

Що надокучив їм.