Напиши коротку розповiдь про звiрят, за якими вдаеться пiдглянути у продовж зими. 7-9 речень

Запитавши, у себе, що таке справжня краса, кожен подумає про щось своє, намалює у себе в уяві свою картину. Для когось краса - це лише зовнішність, а для когось -внутрішній світ людини, такий глибокий та чаруючий. Взагалі, в нашому житті краса скрізь, потрібно лише навчитися її бачити. Та не кожен може відкрити це в собі, бо лише краса власної душі, а це і доброта, і любовь до життя, і відкритість, може показати чаріний світ навколо. Спробуйте стати добрішим і тоді краса світу відкриється для вас,внутрішня краса кожної людини більше не буде загадкою. Чарівність навколо потрібно плекати та захищати, бо те що для тебе є дорогим для когось просто ніщо. Будь уважним до краси власної душі, розвивай її, та й ніколи не руйнуй красу навколо.

Художня література відкриває перед нами незвіданий світ людських взаємин, дає більш усвідомлено зрозуміти сутність людської особистості, усвідомити, як вирішиться та чи інша ситуація, яка здається тупиковим завданням. Це особливий вид мистецтва, який відображає і підкреслює суть всіх епох, дарує нам приємні години під час читання, вчить моральності, робить нас більш морально стійкими, і, звичайно ж, підвищує наш культурний рівень.

По-справжньому освічена людина неодмінно повинна бути ознайомлена з головними творами в літературі, роблячи свої власні висновки з прочитаних книг, які несуть велику цінність у формуванні та розвитку особистості.

Література покликана служити народу, вона розкриває проблеми минулих років, описує події та людей, що жили в минулий час, оповідає, якими думками і вчинками вони були наділені. Велике значення має, з якою точністю і правдивістю передані нинішні часи, даруючи людині можливість в своїй уяві намалювати картину майбутнього життя.

Ми всім серцем хвилюємось за долю літературних героїв гаємо з щирим переживанням за ходом подій, і дуже засмучуємося, дізнавшись закінчення, не зовсім таке, як нам би хотілося. Потім розум приймається міркувати, чому саме так вирішилася ситуація, чому герой надійшли так, а не інакше? Чи мав він інший вихід?

З покоління в покоління за до літературних творів дбайливо зберігалися знання, відкривалася істина. Книги призначені бути джерелом мудрості, вірним орієнтиром в житті людини, а також виконувати виховну роль, будучи нашими наставниками і вчителями.

Завдяки вивченню літератури, я зрозумів безліч речей, які недоступні без читання великих творінь. Я обов’язково роблю власні висновки, прочитавши твір. А також завжди задаюся запитаннями, яку мораль вдалося витягти з прочитаної книги, і що вона зуміла в мені змінити в кращу сторону.

Література найчеснішим розширює наш кругозір, обдаровує великим словниковим запасом, що важливо при спілкуванні з людьми для того, щоб скласти про себе виправдано і заслужено гідне враження людини, яка вміє грамотно, чітко, в деяких випадках красномовно висловлюватися, правильно формуючи думки в слова.

Одні письменники вчать нас за до гумору, смішно описуючи казуси, оголюючи людську душу, і розкриваючи пороки. Інші прищеплюють нам любов до навколишнього світу, краси природи, і закликають дбайливо до неї ставитися. Треті описують страшні події, військові дії, які перетинаються з історіями з людського життя, четверті у властивій їм манері намагаються дати відповідь на питання про сенс земного існування.

Цілком ймовірно, що письменник колись пережив серйозні душевні терзання і за до розповіді, новели, п’єси або роману прагнув передати нам свої емоції і досвід. Також справа йде і з поезією, вивчаючи яку до нас приходить розуміння, що в момент написання відчував автор, як він дивився на світ, і яким був його внутрішній стан. Ми підсвідомо переймаємося болем, радістю, тривогами і переживаннями великих класиків літератури.

Я б дуже хотів, щоб з’являлися якомога більше нових авторів, які мають якісний погляд на життя, є талановитими, мають авангардне мислення і гідну манеру викладу. Все частіше на полицях книжкових магазинів можна зустріти твори сучасних письменників, книги яких тільки пролистнув, розумієш, що вони написані не на належному рівні, складно читаються і засмічують літературу в високому її розумінні.

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864р. в м. Вінниці в сім'ї дрібного урядовця. Дитинство та юність майбутнього письменника минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875 — 1876) та Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880).

Коцюбинський почав пробувати свої сили в літературі рано, брався за поезію, переклади, нариси, та швидко головним полем його письменницької діяльності, справжнім покликанням стає художня проза. З перших спроб Коцюбинського-прозаїка до нас дійшли оповідання "Андрій Соловійко, або Вченіє світ, а невченіє тьма" (1884), "21-го грудня, на введеніє" (1885), "Дядько та тітка" (1885).

Друкуватися Коцюбинський почав у 1890р. — львівський дитячий журнал "Дзвінок" опублікував його вірш "Наша хатка". В цьому ж році він побував у Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями, зокрема Франком. Поїздка поклала початок постійному співробітництву Коцюбинського в західноукраїнських виданнях. На початку 1891р. він їде в с. Лопатинці на Вінниччині, де поєднує роботу домашнього вчителя в родині місцевого службовця з поглибленим вивченням життя села, народної мови, культури і розпочинає серйозну літературну працю. За один 1891 рік з-під його пера виходять оповідання "Харитя", "Ялинка", "П'ятизлотник", повість "На віру", віршована казка "Завидющий брат". Твори привернули увагу літературної громадськості, засвідчили, що в українську прозу прийшов талановитий художник.