Скласти міні твір на тему моя впевнена поведінка

Я добрый хлопчык. я николы не бигаю, и веду себя гарно

Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помил­ках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизува­тися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юр­ко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його тур­бота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запев­няв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно гово­рять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив не­розсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, при­слухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури «Мартин Боруля»: драма.

Жанр «Мартин Боруля»: трагікомедія (комедія в 5-ти діях — так визначив жанр твору автор),

Тема «Мартин Боруля»: сатиричне зображення заможної верхівки села, що в гонитві за дворянсь­кими привілеями ігнорує здорові моральні норми.

Ідея «Мартин Боруля»: утвердження думки, що гідність людини визначає не належність до приві­лейованого соціального стану, а чесна праця, простота і щирість у стосун­ках з людьми; смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюєть­ся фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди.

Художній напрям «Мартин Боруля»: реалізм.

Дійові особи: Мартин Боруля, заможний хлібороб, його дружина Палажка, син Степан, донька Марися; Гервасій Гуляницький, багатий шляхтич, його син Микола; Націєвський — реєстратор з ратуші; повірений Трандалєв; Протасій Пе- ньонжка, Матвій Дульський — чиншовики; Омелько, Трохим — наймити Борулі.

Сюжет, композиція «Мартин Боруля»: комедія в 5-ти діях. Події відбуваються протягом кількох тижнів.

В основу сюжету твору покладено невигадану анекдотичну історію гонит­ви селянина за дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у минулі часи, — розбіжність в одній-єдиній літері прізвища. Сюжет комедії «Мартин Боруля» письменник побудував на фак­тах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який тривалий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це витратив чимало часу, але марно — дворян­ство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тебілевич, а в нових — Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.

Розв’язка — гостро драматична. Мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.

Сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени із життя замож­ного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав. Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побуто­вих і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. У цьо­му, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («Міща­нин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»),

Сповнені іронії, а іноді й сарказму сцени, у яких Боруля намагається завес­ти у своєму домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через ра­зючу невідповідність між давно усталеним життя селянина- хлібороба й омріяною панською шляхетністю.

Проблематика «Мартин Боруля»:

людської гідності, усвідомлення того, що щастя не в чині або посаді;

праці як духовної потреби і джерела матеріального статку;

батьків і дітей;

меншовартості;

кохання і сімейного щастя.

Примітки: Драму було надруковано у львівському журналі «Зоря» 1891 року. Завдяки добродушному народному гумору, упізнаваності, психологічній перекон­ливості образів, гострій злободенності проблематики п’єса ось уже понад сто років з успіхом іде на сценах вітчизняних театрів.