Реальне і фантастичне, сумне і смішне, красиве і потворне у казці богдана лепкого "мишка"

Історія про мишку розпочинається зовсім не казково: героїня твору живе так, якк живуть усі миші в людських оселях. Вона боїться людей, а нірку влаштувала там, куди ніхто ніколи не заглядає. Мишка виходила зі свого сховку тільки тоді, коли в хаті не було жодного чобота, жодної ноги. Але на подвір’ї вона вже нікого не боялася, адже там жили мирні створіння: пишний півень і круторогий віл. Часто сюди з міста забігали сестрички, худі, голодні, миршаві. Вони розповідали, що в містах люди дуже бідують, бо настали страшні часи — війна. Матері стежать, шоб жодна крихта хліба не впала на підлогу, несуть кожну крупинку своїм дітям. А нашій мишці жилося добре. Її хазяї добре харчуються, коптять сало в димарі та ще й продають м’ясо, масло, яйця, крупу чужим людям. Торгують уночі, а вдень перелічують гроші та ховають їх у ящик під ліжком. Простим людям війна приносить нешастя, горе, смерть, а таким, як хазяїн мишки, всенародне лихо обертається на прибутки. Багатії вмиваються пахучим милом, коли люди вмиваються сльозами, а під час війни багатіють так, що великий ящик з-під гранат, наповнений грошима, уже ледь закривається. Одного разу мишка побачила в хаті незнайомку. Худа, змарніла жінка просила багатіїв зглянутися на її горе, дати дитині, яка помирає від голоду, хоч трішки молока, клялася пізніше принести гроші, але хазяйка брехала нещасній матері, що її корови не дояться. Мишку вразила така безсоромна брехня. Саме тоді в голові мишки зародилася геніальна ідея: вона вирішила знищити те, що для її хазяїв було дорожчим за людське життя. Уночі, коли багатії поснули, мишка прогризла ящик і почала трошити паперові гроші — людську кривду й горе. За кілька діб нічого було вже гризти — хазяї знайшли в ящику купу паперових клаптів. Саме цієї миті багатії відчули справжнє горе, бо втратили те єдине, чому присвятили своє життя. Гроші були для них смислом і метою існування, а втративши статки, ці людці втратили все. Звичайно ж, мишці довелося тікати від ситого життя в теплій хаті у світ, наповнений стражданням і горем, але вона більше не могла жити поряд із людьми, які наживалися на народній біді, раділи чужому горю, мріяли про те, щоб війна не закінчувалася якомога довше, а грошики текли б ручаєм у їхні скрині. Богдан Лепкий визначив жанр твору «Мишка» як казку. Дійсно, твір має казкову героїню — мишку, яка зустрічається зі своїми сестричками, дає оцінку вчинкам людей, вирішує покарати зло й робить це. Але все інше, про що йдеться у творі, — абсолютна реальність. Не секрет, що війна — це найбільше нещастя, але деякі людці вміють використати всенародне горе собі на користь. Вони не знають жалю, не мають совісті, не здатні на самопожертву. Але закон справедливості все-таки є, і за цим законом вони обов’язково будуть покаран
і.

       Д

жер

ел7\

 о: http://d

ovidka.biz.ua  /mi

shka-lepkiy

-realne-i-uyavne/ 

Довідн

ик цікавих ф

актів та кор

⇒,ω∵исни 

х знань © dov

idka.

biz.ua

У літературній спадщині Т. Шевченка чимало прекрасних поетичних творів. А творчість свою молодий поет починав із балад, використавши в них багатющий матеріал з усної народної творчості.

Уже в перше видання «Кобзаря» (1840) увійшла одна з найкращих його балад «Тополя». Вона побудована за мотивами народної творчості і стародавніх уявлень народу. Тут розповідається про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим. Милий її пішов та, мабуть, і загинув.

Без милого скрізь могила...

А серденько б'ється

озір. Укра­їнцям є чим пишатися, адже література впродовж століть довела свою унікальність, бо попри всі гоніння й несприятливі істо­ричні умови продовжувала розвиватися, постійно відстоюючи своє право на існування. Сьогодні, коли наша держава є неза­лежною, ми маємо можливість вільно знайомитися із творами поетів і письменників, які ціною власного життя відстоювали колись своє право на творчість. їх біографії є яскравою ілюстра­цією тих складних і трагічних для України часів.

XX століття для української літератури — дуже плідна пора, яка дала нашій культурі багато талановитих митців і геніальних творів. Мистецькі пошуки цілої плеяди молодих прозаїків хоч і знаходяться на різних полюсах ідейно-естетичних уподобань літератури 20-х рр., однак об’єднуються на основі характерних для цієї епохи принципів змалювання людини й світу в провід­них творах. У межах імпресіонізму, інтелектуального реалізму, неоромантизму Г. Михайличенко, М. Хвильовий, М. Івченко, В. Підмогильний моделюють складну внутрішню драму особи з розколотою свідомістю, відтворюють динаміку внутрішніх змін «я» героя. Спільними естетично-стильовими засадами творчості прозаїків 20-х років XX ст. стала концепція людини нової епохи, яка відчуття самотності та непотрібності поєднувала з «активним романтизмом» вітаїстичної закоханості у буття загалом і май­бутнє зокрема. Поняття «відродження й становлення» є основним в етичній моделі героїв епохи революції та громадянської війни, що відображає й романтичне самоствердження персонажа в нових суспільних реаліях, і трагізм його відірваності від універсальних першооснов буття.