Образ рідної людини та важливість родинних цінностей​

Головним героєм оповідання є безпритульний хлопчина Мишко. Мишко – змарнілий, обідраний, босі ноги всі в грязюці, в лахмітті, виразки на ногах… Мишко говорив, що прийшов погуляти до дітей. Але як виявилося, він – безпритульний.

Васильченко у оповіданні хотів аоказати нове в людських стосунках, в людській психології. Вихованці, котрі живуть у досить скрутних матеріальних умовах, письменник показує нам – у їх взаєминах паростки людської моралі та гуманності. В оповіданні піднімається така нагальна проблема того часу: ліквідація дитячої безпритульності. Безхлібне й невеселе життя дітей-сиріт, від недоїдання вони худі, аж світяться, стають сумним і зажуреними. Але досить сказати їм ласкаве слово, приголубити, як вони щиро, по-дитячому втішаються. Саме завдяки цьому оповідання набуває оптимістичного звучання.

Одного сонячно та літнього дня на вулиці Маргаритка був великий галас. Всі бігали, штовхалися та галасливо кричали, але ніхто з звірів не міг про це здогадатися. Але чому? Чому така дивна та загадкова історія? І тільки одна сорока Брехуха загадково мовчала. Це на неї не було схожим. А трапилася ця історія сьогодні зранку о 9 годині. Сорока летіла з дивовижною швидкістю, все що траплялося на її дорозі летіло шкереберть. Вона хотіла доповісти цю брехливу та загадкову історію хлопчикові Вітькові. Брехуха розповіла цому що вулицю Маргарита хочуть знищити