Як не стати яянином твір 6-7 речень

Яяни - люди замкнені у своєму власному світі, обмежені. Символом їхньої замкненості стають вежі. Їхня пиха була величезна. Вона робить їх рабами власного "я", тобто егоїстами. Це дуже погані люди, бо вони ніколи не зможуть зрозуміти іншу людину. Тому, щоб не стати яянином, слід бозбутися цих негативних рис. Окрім того, треба прагнути до краси людських взаємин.

З нещадною правдою він показав нові зміни на селі, зобразив позитивні і негативні риси своїх персонажів, висміяв прагнення до наживи і швидкого збагачення

як жадібність головного героя, його нестримне прагнення до збагачення навіть нечесним шляхом, призводять до комічних, а часом і драматичних ситуацій. Отримавши від жида-шахрая папірці замість фальшивих грошей, Герасим Калитка мало не вкоротив собі віку.)

1. "...і все то гроші, гроші, гроші...". (Калитка добре розуміє, що вся його земля — то є гроші, але прагнення якнайшвидше здобути гроші штовхають його на сумнівні шахрайські угоди. Жадібність настільки затьмарила йому очі, що він як заможний хазяїн, не прорахував усі ризики майбутньої афери. У дрібницях він хитрий і обережний: послав свого кума Савку поміняти в казначействі нібито фальшиві гроші, отримані від єврея. Проте в головному — довірливий і обмежений. До того ж він не хазяїн свого слова. Видаючи доньку заміж, він одурив сватів, пообіцявши п'ять тисяч карбованців, а відбувшись худобою. Зятеві нахабно зауважив: "Обіцянка — ця-цянка, а дурневі радість".)

ответ:вот

Объяснение:180 років тому 22 квітня 1838 р. за с. ст. Карл Брюллов викупив за 2,5 тис. рублів асигнаціями Тараса Шевченка з кріпацтва. Ця сума на той час була еквівалентна 45 кг чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського – вихователя спадкоємця престолу, який розіграли в лотереї. Імпреза відбулася у палаці польського графа – віолончеліста та композитора Михайла Вієльгорського (Вєльгурського).

В автобіографії Тарас Шевченко про свій викуп оповідає так: «1837 року Сошенко представив мене конференц-секретареві Академії мистецтв В. І. Григоровичу з проханням – звільнити мене од лихої моєї долі, Григорович передав це прохання В. А. Жуковському. Той попередньо сторгувався з моїм поміщиком і просив К. П. Брюллова намалювати з нього, Жуковського, портрет, щоби розіграти його в приватній лотереї. Великий Брюллов відразу погодився, і незабаром портрет Жуковського був у нього готовий. Жуковський при участі графа М. Ю. Вієльгорського улаштував лотерею на 2500 карбованців асигнаціями, і цією ціною була куплена моя воля року 1838-го, квітня 22-го».

Більшу частину коштів внесли К. Брюллов, В. Жуковський, М. Вільєгорський та інші. Загалом у справі звільнення Шевченка з кріпацтва брали участь понад 20 осіб, частина з яких побажали залишитися невідомими. 22 квітня 1838 р. поміщик П. Енгельгардт, одержавши гроші, підписав відпускну Т. Шевченкові; її засвідчили В. Жуковський, К. Брюллов і М. Вієльгорський. 25 квітня цей документ було вручено Тарасові В. Жуковським у присутності К. Брюллова, M. Biєльгорського, А. Мокрицького

Започаткували звільнення Тараса саме українські митці. 1831 р. першим із цих доброчинців став художник Іван Сошенко, який проживав тоді в Петербурзі і залучив до цієї справи своїх українських колег. Вони й звернулися по до до впливового діяча-українця, вихідця з козацького міста Пирятина – Василя Григоровича, який упродовж 25 років був ученим секретарем Петербурзького Товариства заохочення художників і, водночас, конференц-секретарем Академії мистецтв. Вдячний Тарас Шевченко присвятив йому видатний твір – поему «Гайдамаки». До них приєдналися відомий художник Олексій Венеціанов, рід якого пов'язаний з м. Ніжином, та популярний тоді поет-пісняр, також козацького роду, Євген Гребінка. Він перший надрукував поезії Шевченка у своєму журналі «Ластовка». Євген Павлович брав діяльну участь у літературному житті Петербурга, співпрацював у багатьох журналах і збірниках, створив гурток, який об'єднував українську мистецьку й літературну інтелігенцію. Гребінка був першим літературним учителем Шевченка ще до визволення з кріпацтва, знайомив його з творами Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітки-Основ'яненка, Бодянського. «Все оте годувало і ростило поетичний талант Шевченка», – скаже Олександр Кониський, автор хроніки, присвяченої життєвому та творчому шляху поета.

Завдяки своїм землякам-українцям Шевченко познайомився ще з одним пирятинцем, художником Аполлоном Мокрицьким, який брав активну участь в організації викупу його з кріпацтва. Надзвичайно наполегливо і послідовно займався справою звільнення Тараса композитор, оперний актор і співак Семен Гулак-Артемовський – уродженець козацького містечка Городища, що на Київщині. Він також є автором опери-трагедії «Запорожець за Дунаєм», лібрето до якої писав, радячись із Шевченком.

Наступного ж дня після звільнення, 23 квітня 1838 р., Шевченко почав відвідувати класи Академії мистецтв та майстерню К. Брюллова, і незабаром став улюбленим учнем прославленого живописця.

Тільки тепер зміг Тарас з усією пристрастю і захопленням віддатися улюбленій праці, зазнати радощів повної свободи і незалежності: «…Учуся, нікому не кланяюсь…Велике щастя бути вільною людиною».

Згадуючи про роки занять у майстерні К. Брюллова, Т. Шевченко у «Щоденнику» писав: «Чим займався я в цьому святилищі? Дивно подумати, я займався тоді творенням малоросійських віршів, які згодом впали таким страшним тягарем на мою бідну душу. Перед його (Брюллова) чудовими творами я задумувався і леліяв у своєму серці свого сліпця Кобзаря і своїх кровожерних гайдамаків. У тіні його вишукано-розкішної майстерні, як у пекучому дикому степу наддніпровському, переді мною маячили мученицькі тіні наших бідних гетьманів. Переді мною стелився степ, усіяний могилами. Переді мною красувалася моя прекрасна, моя бідна Україна, у всій непорочній меланхолійній красі своїй. І я задумувався, я не міг відвести своїх духовних очей від цієї рідної чарівної принадності. Покликання і нічого більше. Дивно, одначе, це всемогутнє покликання. Я добре знав, що малярство – моя майбутня професія, мій насущний хліб. І замість того, щоб вивчати його глибокі таємниці, і ще під керівництвом такого вчителя, яким був безсмертний Брюллов, я творив вірші, за які мені ніхто ні гроша не заплатив і які, нарешті, позбавили мене волі і які, незважаючи на всемогутню нелюдську заборону, я все-таки крадькома базграю».