Создати сенкан твору "русалонька з 7-в, або прокляття роду кулаківського" данило мищенко та вадим кулаківський ,

Софійка навчається у 7 класі, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Мама Софійки готується до весілля тітки Сніжани, вони самі вирішили пошити їй весільне плаття. Софійка тим часом гуляє з молодшим братиком Ростиком

Джерело: http://dovidka.biz.ua/rusalonka-iz-7-v-skorocheno/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Мабуть, немає людини, яка б не замислювалася над питаннями: чи так вона живе? Чи гідна називатися людиною? Що залишить після себе нащадкам? Замислююся над цим і я...

Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість — неповторна! Але вважаю, що завдання кожного — робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, допомагати ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. Ми всі прагнемо жити комфортно. А душевний комфорт можна мати тільки тоді, коли сам робиш добро й у відповідь отримуєш таке ж ставлення від інших. Думаю, що зло й ненависть спустошують людину, а значить — частково знищують її.

Нещодавно на уроці літератури ми вивчали вірш В. Симоненка "Ти знаєш, що ти — людина?", де поет розкрив місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості:

Ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Автор наголошує на тому, що кожна людина неповторна, має право на повагу, любов, щастя і свободу.

У поезії порушено ще одну важливу проблему — швидкоплинності людського життя. Ми ще молоді, здається, усе життя попереду. Але насправді день пролітає за днем. Здається, учора була весна — і ось уже осінь за вікном вкриває золотим дощем вулиці. "Завтра, завтра, завтра — і так минає життя", — говорили давні римляни, і можливо, "завтра"

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Часто ми забуваємо сказати теплі слова любові рідним, до друзям, сподіваючись на "завтра". В. Симоненко звертається до нас, читачів, із проханням жити повно, цінувати кожен день:

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Але що ж треба зробити мені, щоб бути дійсно Людиною? Вважаю, що повинен сумлінно навчатися, потім обрати спеціальність до душі, а ще — створити міцну родину. Також хочу бути вірним другом, люблячим і вдячним сином, людиною, на яку завжди можна покластися. Хочу жити так, щоб мене поважали.

Невже цього замало, щоб бути Людиною?

Назва: "Іванові Франкові"

Автор: Микола Вороний

Тема: роздуми автора над питанням справжньої літератури.

Ідея: важливо залишатися людиною цілісною, гармонійною.

Епітети: скажений шал, невгамоване сумління, противні сили, гостра криця, велетень могучий,  меч блискучий, страшні, тяжкі удари,  таємні чари, грізний удар, чуття свобідні, щирі, святоблива ліра

Порівняння: влучна, як з неба блискавиця; стають, немовби теж до бою.

Антитеза: велетень-гнобитель/геній-визволитель.

Оклики: О, ні!

Риторичні запитання: Чи від ударів ухилятись? Та чи ж грізний удар обуха/Там, де буяє творчість духа? Хто кликав їх? Чого їм треба? Чи хробакам потрібно неба?

Повтори: Життя брудне, життя нікчемне.

Звертання: друже мій.

Анафора: В ній всі краси кольори сяють,  / В ній всі чуття і змисли грають!..