Цитатна характеристика остапа і соломії (дорогою ціною) будьласка іть дуже потрібно

Остап Мандрика 

—  «…Його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю».

—  «Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились…»

—  «Не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… Ех, піду, де воля, де інші люди…»

—  «Се одиноке світло серед сонного села було немов останнім «прощавай» рідного закутка, ниткою, що в’язала його з батьківщиною, з усім близьким. Але за хвилину віконце згасло, і Остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось і село геть одсунулось од його. Остап непомітно для себе зітхнув…»

—  «Дивне почуття охопило Остапові груди: замість радості — сильне обурення стрепехнуло його істоту. В один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки».

—  «Та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? Хіба його батько, мати, Соломія, навіть дідусь його, що ходив у Січ, а потім різав панів в Умані,— хіба ж вони не стали такою худобою? Коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати Остапа за сміливе слово».

—  «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал».

—  «І враз Остапові зробилось весело і легко, Він почувся на волі. Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…»

—  «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…»

—  «Остап теж не боявся смерті. Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію».

—  Остап про Соломію: «Вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не кіс своїх задля нього, вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш».

—  «Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…»

Розповідається про хлопця Остапа та його кохану Соломію,як вони втекли з села і подалися шукати нове життя.Спочатку Остап вирішив втікти сам з кріпацтва,але Соломія перевдягнувшись у чоловіка теж вирішила втікти від не коханого чоловіка та податися з Остапом. Їй довелося відрізати свою гарну косу ,яку Остап так любив,щоб вона не випала і не здогадалися,що вона дівчина,по дорозі вони знайшли собі нового друга-Івана,але потім загубили його,коли по ним почали стріляти козаки,в той час коли вони хотіли переправитися на другий бік Дунаю.Вони знайшлии старого мірошника,який запропонував збудувати плот.Але знову їх спіткала невдача.Остапа поранвін дуже повільно. Хазяїни вже почали скоса поглядати на непроханих гостей, тому Соломія мала йти на заробітки, гроші ж усі віддавала старому циганові.В хаті жили старі циган з циганкою та молоді, було видно, що це злодії. Якось вночі, як звичайно, чоловіки вирушили на промисел, повернулися ж раптово. Старий циган був поранений. Наступного дня, коли Соломія була на роботі, вони знялися, залишивши в хатині самого Остапа.Соломія ж у цей день зустріла знайомого Івана. Разом повернулися вони додому, але нікого вже там не побачили. Не було ні циганів, ні Остапа. Кинулись його шукати і знайшли у в’язниці. Даремно намагалася Соломія довести його невинність. Остапа вирішили видати росіянам.Соломія підмовила Івана відбити чоловіка в той день, коли його мають везти річкою на той берег. Разом наскочили вони на турків, однак перемогти їх не змогли. Загинув підстрелений Іван, захлинулася в холодній воді Соломія. Вирватись вдалося тільки Остапові.Вже старим дідусем приходить він на берег річки і ввижається йому, що кличе його кохана Соломія.или в груди під час переправи.Соломія його перев"язла і пішла шукати до але загубила коханого,в той час до змарнілого Остапа підійшов голодний вовк,постояв поруч і пішов,вНаступного дня, коли Соломія була на роботі, вони знялися, залишивши в хатині самого Остапа.  
Соломія ж у цей день зустріла знайомого Івана. Разом повернулися вони додому, але нікого вже там не побачили. Не було ні циганів, ні Остапа. Кинулись його шукати і знайшли у в’язниці. Даремно намагалася Соломія довести його невинність. Остапа вирішили видати росіянам. Соломія підмовила Івана відбити чоловіка в той день, коли його мають везти річкою на той берег. Разом наскочили вони на турків, однак перемогти їх не змогли. Загинув підстрелений Іван, захлинулася в холодній воді Соломія. Вирватись вдалося тільки Остапові. Вже старим дідусем приходить він на берег річки і ввижається йому, що кличе його кохана Соломія.

Мій улюблений літературний герой - Хуха-моховинка
Існує багато різних казкових персонажів, але, як на мене, найбільш симпатичний з них - це Хуха-моховинка з однойменної казки Василя Короліва-Старого. Дивна істота, м'яка як котик, вкрита пухкою вовною, з голою мордочкою та лапками, Хуха дуже гарненька на вигляд. Але найбільш мені подобається характер Хухи-моховинки. Вона така добра, товариська, завжди готова до навіть тому, хто зробив їй шкоду. Так і сталося: Хуха до діду, врятувавши його від смерті. Вона це зробила незважаючи на те, що дід спочатку зруйнував її дім, а потім покалічив їй лапку. Здатність відповідати добром на зло - ось що мене найбільш вражає у Хусі-Моховинці. Якби б люди навчилися поводитися як ця казкова істота, то світ би став набагато кращим.