Уякий б калитка хоче розбагатіти? (сто тисяч)

Замовляють разом з Невідомим сто тисяч підробних(не справжніх) грошей, за які Калитка платить 5000

Думав, що йому і справді за 5 000 дадуть 100 000, він навіть і не підозрював що це обман

Объяснение:

думав,що йому і справді за 5000тыс дадуть 100000,він навіть і не підозрював до це обман

1. Сусіди повернулися?
2. Старенька шафа.
3. Бесіда під деревом.
4. Знайомство з нареченим.
5. Фотокартка принца.
6. Візит.
7. Школа за
8. Бабусині згадки.
9. Ну і весілля!..
10. Шухляда.
11. Ставок і відьма.
12. Франя іде напролом.
13. Зустріч з волоцюгою.
14. Сімейні питання.
15. Дідова історія.
16. Знов у Половинчик.
17. Найдовша ніч.
18. Бабу Валю нейтралізують.
19. Вишні-черешні.
20. В полоні дня.
21. Столиця чекає.
22. Несподівана зустріч.
23. Рідний дім.
24. Справу не закрито.
25. Ціна життя.
26. Шафа знову дивує.
27. Зранку.

І справді фантастичні події відбуваються в славному містечку Конотопі. То Явдоха Зубиха не хоче тонути в річці, хоч навісили на неї двадцять пудів; то конотопський сотник пан Забрьоха літає під небесами, наче птах; то кудись поділися двері й вікна в хаті, не пускаючи Микиту Уласовича до вінчання; то підступно змінює своє рішення хорунжівна Олена. От що наробило чаклування відьмовське!
У цiй повісті — реальність і фантастика — ведучий голос належить реальності: «Конотопську відьму» можна вважати цілком реалістичною повістю. Фантастику автор використовує як сатиричний засіб.
Незвичайні події є в повісті, які ніяк пояснити не можна: раптом злетів пан сотник, як «птах який заморський», налякав і дітей, і жінок, примусив і старих людей плюватися та жахатися. А все одно чомусь не страшно читачеві! Бо він разом з автором сміється з Микити. Замало було Г. Квітці-Основ'яненку розповісти, що пан Забрьоха «ліків більш тридцяти» не знає, а вміє тільки підписувати; що всі папери називає «депортами» і може підписати їх сторч. Що сотник вірить у відьом і вважає боротьбу з ними важливішою, ніж виконання наказу полковника. Що не вміє він ні посвататись, як люди, ні іншої якоїсь ради собі дати без писаря Пістряка. Бач, замало цього автору! Так він ще примусив Забрьоху літати і пити просити! Зрозуміло, що глузує з Микити автор. Та й мовні засоби, використані при цьому, про це свідчать: «як пан Забрьоха, мов птах який заморський, летить попід небесами: руками бовта, мов крилами, черкеска йому роздувається, ногами дрига, шаровари напужились, сам употів...». Писарю здасться, що сотник полетів, «як гусак», а старій Льознисі він здасться вороною. І що в цій фантастичній події для автора і читача? Тільки сміх і глузування!