Олександр Гаврош "Неймовірні пригоди Івана Сили" 1. Назвіть ім'я прототипа головного героя повістіМой ответ2. Назвіть ім'я героя, з яким Іван знайомиться в день прибуття до містаМой ответ3. Ким і куди влаштувався працювати ІванМой ответ4. Назвіть прізвисько першого суперника, якого переміг у двобої ІванМой ответ5. Чиє ім'я значилося на візитівці, яку отримав після вуличного змагання ІванМой ответ6. Назвіть ім'я агента таємної поліціїМой ответ7. З якою вагою Іван встановив новий рекорд РеспублікиМой ответ8. Хто з героїв першим знайомиться з агентом поліції, де відбулося це знайомствоМой ответ9. Як називалися перші офіційні змагання, в яких переміг ІванМой ответ10. Назвіть прізвище колишнього поліцейського, якого переміг ІванМой ответ11. Пригадуючи домівку і життя в селі, за чим сумував ІванМой ответ​

Відповідь:

1)Іван Фірцак

2)Дядько Микульцьо

3)Вантажником у пана Кривальського

4)Велет

5)Доктора Брякуса

6)Фікса

7)160 кг

8)карлик

9)національна першість

10)Фікса

11)За сільською їжею

Григорій Савич сковорода — український філософ, учений, поет, який був дуже популярний свого часу в усіх колах української людності — від європейськи освіченого пана до малописьменного селянина. Таким і залишився донині.

Г. С. Сковорода не мав домівки, сім'ї, свого майна, але він ніжно любив людей, особливо дітей і молодь, любив педагогічну працю, яку не раз залишав не зі своєї вини і до якої не раз охоче повертався.

Час, коли жив Г. С. Сковорода, був безпосереднім продовженням історичної епохи, що настала після возз'єднання у 1654 році України з Росією.

Ідейна атмосфера Росії середини і другої половини XVIII століття, яка склалася в результаті діяльності прогресивних мислителів, письменників, публіцистів, певним чином, у прямій чи опосередкованій формі, впливала на формування світогляду Сковороди.

Ідейна спадщина і діяльність Г. Сковороди були зумовлені історичними умовами свого часу, загальним характером і особливостями тогочасної суспільної думки і духовної культури взагалі. У світогляді і художній творчості філософа-гуманіста, письменника-демократа відбились великі зрушення в економічному, політичному і культурному житті середини та другої половини XVIII століття.

Необхідною умовою реалізації вищих потенцій як окремої особи, так і суспільства в цілому, за Сковородою, є свобода. Виходячи з гуманістичних позицій передових діячів віку просвіти, український мислитель багато уваги зосередив на обґрунтуванні тієї думки, що свобода — це вищий дар і благо людини, притаманні їй за самою природою речей, але через злу волю відняті в неї гнобителями та експлуататорами. Наявність чи відсутність свободи є головним показником будь-якого життя індивідуума чи суспільства. Відчуження її у багатьох випадках неминуче веде до несправедливості, розбрату, панування антигуманних суспільних відносин. Свобода — це головна мета, до якої повинні прагнути трудящі люди. Сам мислитель свободу називав «головною мірою» у житті.

У пісні «De Libertate» («Про свободу») Сковорода оспівує героїчних борців за народну волю, зокрема прославляє Богдана Хмельницького, що боровся за визволення українського народу від польсько-шляхетських поневолювачів, за возз'єднання України з Росією.

Будь славен вовек, о мужеизбранне,
Вольносты отче, герою Богдане.

Свобода, як говорить про це Сковорода, є також умовою прискореного і плідного розвитку освіти, науки, культури в інтересах всього народу. У цьому наочно проявляється гуманізм селянського просвітителя, його бажання зробити кожну людину праці гідною її справжньому призначенню — творця свого власного і загального щастя.

Становище людини в суспільстві, згідно з переконанням мислителя, повинно визначатися не родоводом, багатством або чинами, а «сродностью», під якою він розумів природний нахил до праці, здатність людини виконувати ту чи іншу роботу. Праця самою природою призначена супроводжувати все життя людини, вона є потребою кожної здорової, не зіпсованої неробством особистості.

Сковорода був переконаний, що принцип «сродної» праці повинен лежати в основі всього фундаменту суспільства.

За глибоким переконанням Г. С. Сковороди, наука, наукове пізнання є одною з головних передумов досягнення щастя. Звідси — висока в цілому оцінка значення науки як для особистого, так і суспільного життя. Уже в процесі самого пізнання, доводив український мудрець, міститься джерело справжньої насолоди і морального задоволення людини, яка систематично прагне заглибитись у суть речей і суспільних відносин, пізнати саму себе, своє місце і покликання в світі. Пізнання не повинно бути самоціллю, воно — засіб досягнення певної практичної мети, умова реалізації природних здібностей, притаманних тій чи іншій людині.

Власне, про науку мова може йти лише тоді, коли її справжнім призначенням є сприяння досягненню щастя людини.

Основною категорією етики Г. Сковороди є щастя. Мислитель був переконаний, що його етичне вчення не тільки дає відповідь на запитання, що таке щастя, а й указує людині практичний шлях до нього. Проблеми щастя, пошуку соціальної істини, праведного життя займають центральне місце у творчості поета-філософа. Темі щастя присвячено значну частину збірки «Байки Харківські» і цикл діалогів, написаних у першій половині 70-х років, а саме: «Розмова п'ятьох мандрівників про істинне щастя в житті», «Алфавіт, чи Буквар світу» тощо.

Шлях до морального вдосконалення, говорив Сковорода, лежить через науку, освіту, працю. Лише завдяки мудрості та істинному знанню можна досягти найвищого блага, позбутися пороків і зла, оскільки «як глупота є мати всіх пороків, у тому числі і пихи..., так мудрість є справжня мати як інших чеснот, так і скромності...»

Етика Г. С. Сковороди пройнята оптимізмом і вірою в майбутнє, вона несумісна з церковним вченням про природжену гріховність людини. Філософ часто говорив, що людина за своєю природою не зіпсована, добра і чуйна, що «справді людське серце і розум аж ніяк не можуть бажати зла людям».

Образ Грицька Чупруненка в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного Антиподом Чіпки в романі виступає Грицько Чупруненко. За походженням він, як і Чіпка, селянин, бідняк, він також зазнав злиднів. Грицько — найближчий приятель дитячих літ Чілки — обирає інший життєвий шлях. Хоч росли вони в однакових умовах, та шляхи їхні розійшлися. Життєвим ідеалом Грицька стає «хата тепла, жінка-любка та мала дитина». Невдачі, бідування, злидні породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість. Навіть приятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорадство щодо Чіпки, зневага свого товариша — це так само своєрідна трагедія Грицька.
Грицько, такий самий сирота й бідняк, як Чіпка, зумів заробити грошей, купити землю й чесно господарювати на ній. Образ Грицька допомагає краще зрозуміти постать Чіпки, виразніше побачити класове розшарування, яке сталося на селі після реформи 1861 року.