Умоляю! кто делает соняшник что в 9 19 22 26 и 28

Я знаю тільки 22- а)

Розмірковуючи про свої твори, Шолом-Алейхем писав, що сприймає слово «роман» і як художній твір, і як історію кохання. У «Пісні над піснями», як у жодному з інших творів письменника, передане це розуміння роману, адже це оповідь про чаклунство, таїну зародження кохання і про його втрату. Роман Шолом-Алейхема нагадує поему про кохання, багату метафорами і символами. Кожна глава схожа на строфу ліричного вірша. «Юнацький роман» Шолом-Алейхема ліричний, сповнений світлого суму, посмішки, чарівності.

Перед нами — початок юного життя, коли найчарівніші мрії можуть здійснитися — і вже здійснюються у коханні Шимека і Бузі. Але закони світу не збігаються із внутрішніми законами людини, і мрійник Шимек виявляється надто слабким, щоб протистояти їм. Батько Шимека вважає, що син його зрадив заповіти давнини, але сам юнак розуміє, що трагедія його життя полягає у тому, що він не зміг втримати кохання, котре ще тільки зароджувалося, не звільнив свою царівну.

Твір Шолом-Алейхема має підзаголовок «юнацький роман», адже тема юнацтва, втілена у цьому романі, хвилювала письменника протягом усього його творчого шляху. У «Пісні над піснями» Шолом-Алейхем простежує долю своїх головних героїв від їхніх дитячих чарівних ігор і казок, коли почуття кохання лише зароджується, до дорослого життя, прощання з дитинством. У фіналі Шолом-Алейхем називає свій твір «істинним, скорботним романом»: кохання-чарівність — то лише останній сонячний промінь дитинства, порівняно з яким усе життя — призахідні сутінки.

Отже, твір Шолом-Алейхема — це роман про роман: ліричний роман про трагічний роман, про нездійсненне кохання. У дитинстві Шимек і Бузя були господарями свого світу: «наш дім — палац. Я — принц. Бузя — принцеса… це наше небо, наш вітерець, наші пташки — усе наше, наше, наше!». Вони були з’єднані у ньому, як закохані Соломон та Суламіт у біблійній «Пісні над піснями». Але Бузя уже в дитинстві зіткнулася із жорстокістю світу: батько її утонув, а мати покинула її.

Шимек відчуває ворожість світу, коли дитинство уже в минулому, а кохання втрачене: «наш двір уже не виноградник Царя Соломона, що в «Пісні над піснями». Колоди і дошки… вже не кедри і буки… Гора, що за синагогою, вже не гора Ливанська… Куди подівся мій юний, свіжий, ясний і світлий світ, мій світ із «Пісні над піснями»?». Навколишній світ втратив своє метафоричне, символічне звучання.

Оповідь ведеться від першої особи, і завдяки особливостям оповіді — зверненням до читача і повторам — читач стає слухачем, майже співбесідником автора. Оповідач час від часу повертає нас до початку роману, який був для нього початком, джерелом і прекрасної мрії, і невтоленної печалі,— адже «початок, найпечальніший початок, кращий за найрадісніший кінець».

Символіка і поетична мова роблять роман схожим на ліричний вірш: серед казкових володінь Шимека «великий луг, який тягнеться безкінечно, зеленим килимом укритий, жовтими ромашками вкритий, червоними квіточками уквітчаний».

Роман пройнятий не лише символікою біблійної «Пісні над піснями», але й фольклорними, авторськими символами: це образи казок із «Тисячі й однієї ночі», які Шимек розповідає Бузі (історії про царівну, країну карликів, політ над хмарами), вогники святкових свічок і пасхальні молитви, символи західного сонця, чарівної гірки. Образ сонця, як і біблійний образ Суламіти, пов’язаний із героїнею роману: «Хмаринка майнула по її прекрасному личку. І мені здається, ніби сонце раптово заховалося…Бузя перестала плакати, і вже ожило. Сонце сяяло, як і раніше». Образ Бузі, як сонце, освітлює життя ліричного героя, Шимека, але дівчина, ніби сонце, йде за горизонти: в останній частині роману Шимек залишається сам і може лише згадувати про свою ніжну Суламіт.

Мрія про ідеальне кохання залишається нереалізованою, але у фіналі оповідач знову повертається до початку свого роману і свого життя — адже «початок, найпечальніше начало, краще за найрадісніший кінець». Які радощі і печалі не принесе подальша доля герою роману, його чарівна дитяча казка залишиться в його пам’яті.

Ліричний роман Шолом-Алейхема — один із найпоетичніших творів єврейської літератури. «Пісня над піснями» написана прозою, але мова й образи уподібнюють твір до прекрасної пісні про кохання.

http://ukrtvory.ru/pisnya-nad-pisnyami-sholom-alejxema-lirichnij-i-simvolichnij-roman-pro-koxannya.h...

Носов микола миколайович носов микола миколайович він відомий, в першу чергу, як письменник для дітей, особливо як автор творів про незнайку, народився він у києві, 23 листопада 1908 року. дитинство своє провів у ірпені, селищі поблизу києва, там і пішов в гімназію. вже в гімназії він почав захоплюватися театром, фотографією, електротехнікою, пробував займатися музикою. через революції його сім'я втратила стабільний заробіток, тому хлопчик змушений був йти працювати з 14 років: був косарем, торговцем газет, землекопом , візником колод і просто чорноробом. вже в гімназії він, поряд із заняттями музикою, співом, аматорським театром, захоплювався і точними науками. також юнак цікавився хімією, шахами, радіоаматорством, електротехнікою, фотографією. вже в ті часи носов складав для рукописного журналу "ікс". юність письменника припала на непрості часи в нашій історії. носов встиг попрацювати чорноробом, торговцем газет, землекопом, косарем, візником колод. незабаром оповідання носова друкуються в одному з найбільш відомих у той час журналів — "мурзилке". після школи він збирався стати хіміком, з одним навіть зробив на горищі свого будинку лабораторію. але доля вирішила по-іншому: у 19 років микола став студентом київського художнього інституту, а в 1929 році вирішив перевестися в московський інститут кінематографії. після його закінчення (в 1932 році) він працював як постановник і режисер навчальних, наукових та мультиплікаційних фільмів до 1985 року. під час великої вітчизняної війни микола носов займався важливою справою: знімав фільми для наших солдатів, за це його нагородили бойовим орденом червоної зірки. початок його письменницької біографії було незвичайним і письменником він став як би випадково: коли у нього народився син, доводилося розповідати йому багато казок. син підростав і вимагав нових і нових казок. так носов почав вигадувати різні історії не тільки для сина, але і для його друзів. одного разу миколи миколайовича носова запитали, чому він став письменником: “я став дитячим письменником тому, що, коли я виріс мені взагалі захотілося стати письменником. а стати письменником мені захотілося тому, що у мене була цікава життя, і у мене було про що розповісти людям". у самому справі, н.носову "було про що розповісти людям". він багато знав, мав від природи різноманітними талантами і багато що в житті йому довелося випробувати. він був всебічно розвиненою людиною. він почав писати і публікувати з 1938 року такі оповідання як: наприклад, «мишкова каша», «огірки», «жива капелюх», «фантазери», «витівники» і т. д. всі його твори вчать дітей чуйності, чесності, любові до праці; вони засуджують грубість, марнославство, заздрість. я думаю, і ви полюбите його твори, вони вам сподобаються. головними героями оповідань є хлопці, школярі, маленькі діти. носов дуже любив спостерігати за іграми дітей, йому їхня безпосередність, їх фантазії, вигадки, витівки. найбільш відомі та улюблені читачами твори миколи носова – казки про незнайку. микола миколайович писав також сатиричні (статті про російському алфавіті, літературі, стосунки батьків і дітей, викладачів і учнів), автобіографічні твори. помер письменник у 1976 році, 26 липня, в москві. виявляється, найперше оповідання він написав свого синочка. відніс в журнал "мурзилка". розповідь надрукували. за цим оповіданням пішли інші. вам хочеться дізнатися як називався перший твір носова? з цифр складіть слово. подробнее - на -