Проблема личной свободы и мужества у критических сетуацыях современого мира

Вэтом до корней прогнившом мире нет свободы что была дана человеку с начала времён. система была создана чтобы угнитать и поддерживать статус пастуха с овцами. зависит ли это от нас? ответ нет! не нами придумано и не нами закончится. естественно что нужно разорвать этот злосчастный круг, но что будет в конце? свобода ли которую мы так ожидали? хаос! который поработит наши

Олександр Довженко писав: «Українська пісня — це історія українського на­роду, народу-трудівника, народу-воїна». Важливе місце серед пісенних скарбів нашого народу посідають історичні пісні. Саме в них вдячні сини і доньки Укра­їни оспівували сміливість, відданість, жертовність захисників рідного краю.

Справжніми лицарями свого часу були козаки. їхні подвиги знані не лише в Україні, а й за її межами. Історії відомий факт, який розповідає про те, як ко­заки на чолі зі славним гетьманом Сагайдачним до французам захисти­ти фортецю від ворогів.

Саме про них, відважних лицарів, розповідають нам історичні пісні. Одним із яскравих пісенних образів є образ козака Байди. Слухаєш «Пісню про Байду» — і серце огортає почуття гордості та суму одночасно. Радієш з того, що Байда зберіг людську гідність — вистояв перед спокусою. Спокушав його «цар турецький» славою, грошима, знатною дружиною. Але для козака найбільшим скарбом була особиста воля та свобода народу, Батьківщини. Свої ідеали він захищав до останнього подиху, як справжній воїн, Байда помирає зі зброєю в ру­ках. А сумуєш тому, що Вітчизна втратила відданого захисника.

Надзвичайно популярною у народі була пісня про козака Морозенка. Він, сильний духом воїн, повів свій загін проти татар. Вороже військо було числен­нішим, але козацького ватажка це не злякало:

Бились наші козаченьки

До ночі глухої, —

Полягло наших чимало,

А татар утроє.

Не повернувся Морозенко до рідної домівки. Закатували його нелюди в людській подобі — «вирвали серце». Багато і його побратимів наклали головою у во­рожому краї. Безмежним було горе матерів, які оплакували загиблих своїх си­нів. Та чим більше проливалося сліз, тим завзятіше козаки нищили ворогів.

Ще одна сторінка нашої історії була написана кров’ю. Вона розповідає про славні роки Національно-визвольної війни, яку очолив Богдан Хмельницький. І особливою любов’ю і повагою ставився народ до свого гетьмана. У піснях його називали «батьком Хмелем», оспівували його подвиги. Не обійшов народ шаною і гетьманових побратимів: славного кошового Івана Сірка, відважного воїна Максима Кривоноса, талановитого ватажка Івана Богуна.

Минали роки за роками. Час загоїв криваві рани, висушив гіркі сльози, але завдяки пісні в пам’яті народній назавжди залишаться імена справжніх лицарів-захисників. Їхня мужність, сміливість, відвага є взірцем для лица­рі її нового часу.

Явдоха: жінка злодія, готова піти на все заради наживи і грошейй для неї важка чесна праця не в пошані. Вона вважає, що заробити гроші можна лише розбом і крадіжками. А поняття як совість в неї відсутне.

Мотря: чесна жінка, котра надіялася лише на свої сили. Вважала, що чесна праця единий вихід з нищети це чесна праця. Засуджувала злодійства Чіпки, але як мати співчувала синові. Любила Чіпку, завжди наставляла на праведний шлях, але коли той вбив родину Хоменків, то не витримала і здала сина у волость. Бо в неї заговорила совість і материнське почуття до дівчинки, котра постраждала від злодійств Чіпки.

Объяснение: