Табличка реальне и казкове в повести русалонька из 7-в

Живучи серед лісів і неприступних гір, вони вели безнастанну боротьбу з природою. Боротьба ця виховувала сміливість, гартувала волю, породжувала кмітливість, потребу взаємодо почуття дружби. Джерела добробуту – земля, ліси, засоби виробництва – були суспільною власністю, тому “мов одна душа, стояла тухольська громада дружно в праці та вживанню, в радощах і в горю. Громада була для себе  і суддею, і впорядчиком у всьому…” Жити, працювати для громади, боротися за її добробут – напочесніший обов’язок. Єдині були тухольці й у боротьбі з монголами; думали не лише про себе, а й про сусідні села, яким загрожувала небезпека. “А випустивши вас із сеї долини, ми випустимо згубу на ті сусідні, з нами сполучені громади… Обов’язок наш витривати на своїм становищі до остатньої хвилини, – і так ми зробимо”, – говорив Захар Беркут. У передсмертній промові він переконує тухольців, що їхня сила в братерській згоді та єдності: “Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас”.

Образ цієї дівчини-русинки уособлює ніжність і чуттєвість. Описуючи її зовнішність, автор використовує такі порівняння: звинна, як вивірка», очі чорні та палкі, «рум’яніється, як рута». Її зовнішність дивно поєднувалася з надзвичайним розумом. Ось як говорив про неї Максим: «Дивна дівчина! — думалось йому (Максимові) раз по разу, — такої я ще й не видав ніколи!» Але водночас ця молода жінка має величезну відвагу і сміливість, з якими вона і піде на ворога. Її батьком є відомий боярин – славетний Тугар Вовк. Не зважаючи на те, що дівчина змалечку зростала в достатку, вона виховувалася доброю і працьовитою. річ у тому, що її мати померла, коли Мирослава була ще зовсім маленькою, тому виховувала її звичайна сільська жінка. Мирослава отримала гарну освіту, вона була взірцем інтелектуальної і духовно багатої людини, яка попри це не втратила своїх моральний цінностей. Але зовнішній світ був далекий від неї. Тому Мирослава не знала про те, що її батько веде подвійне життя, і насправді він – страшна та зла людина з чорною душею. Сама ж дівчина була кардинальною протилежністю батьку. Найголовнішим в житті для неї було завжди залишатися вірною собі, своїм принципам і переконанням. Вона навіть у боротьбі з ворогом пішла проти свого батька, адже Батьківщина означала для неї надто багато. Хоча Мирослава була жінкою з ніжним серцем, та не можна забувати, що дівчат на той час навчали і воєнному мистецтву. Вона єдина з жінок, хто не побоявся виступити проти ворога. Саме Мирослава навчила тухольців, як насправді треба робити смертельну зброю проти монголів. Цією зброєю стали метавки. Коли виникає конфлікт між батьком і громадою Тухлі, її характер проявляється на повну. Мирослава зрікається його, обираючи шлях справедливості.Суперечливими були і любовні стосунки Мирослави, адже її батько не дозволяв водитися з хлопами. Та яка різниця, до якого стану належить людина, коли серце повне кохання. Захар Беркут дав благословення на їхній шлюб: «Замість батька дала їй доля брата … і мужа …»

Максим Беркут – рідний син Захара, доблесний воїн, який хоробро б’ється з татаро-монгольським військом в перших рядах, та має щирі почуття до боярської дочки Мирослави. Герой наполегливий, цілеспрямований з високим почуттям громадянського та воїнського обов’язку. Максим не звик відступати, та згоден за ідею йти на самопожертви. З перших сторінок твору, Максим постає як талановитий воєначальник та хоробрий воїн, він не боїться смерті в бою. Максим відданий вітчизні й коханню до дівчини. Герой не знав неволі, тому с призирництвом дивиться на невільників і справді гадає, що краще смерть ніж рабство. Хвастощі та зухвалість в повсякденному житті йому не притаманні, за це він поступово отримує авторитет серед побратимів, а пізніше і у бояр. До превілеюваних бояр важко підступитись, вони на всіх дивляться с неприкритою одразою, але Максим зміг. До йому в цьому випадковість – в лісі герой почув, як волає дівчина та просить на до бо вона втрапила в халепу, попала в справжнє ведмеже логово. Максим не побоявся боярську дочку, в яку потім закохався. Бояри високо оцінили його хоробрість, відданість та розум. Молодший Беркут справді був розумним та кмітливим, навіть бояри поступово почали прислуховуватись до його порад. Через деякий час Максим вирішує просити руки Мирослави у Тугара Вовка, але пихатий боярин дуже зневажливо відповів, що його дочка не пара хлопцю. Для героя то була страшна образа, він виріс рівним в громаді, не знав принижень та злиднів, а тут його образив Тугар тільки за то, що Максим з простого народу. Гнів заможного боярина був страшний, Максима закували в кайдани й продали в рабство, але навіть неволя не змогла зламати непохитний характер головного героя. Згодом навіть Тугар Вовк признався, що розуміє чому його Мирослава покохала цього юнака – настільки Максим був сильним і незламним. Батько виховав гідного сина, який ставить громадські інтереси вище своєї свободи, тому і зрозумів, коли батько не захотів обмінювати його на рештки монгольського війська, яке було полонено в тухольскій долині. Максим дуже гордиться своїми побратимами, навіть коли закутий в кайдани і чесний перед своїми моральними принципами. Образ Максима повчає, яким має бути справжній український юнак – відданий вітчизні, своїм принципам та коханій дівчині. Незламність його волі та мужність показує істинне лице українського народу!