Художній аналіз вірша господь багатий нас благословив

«Господь багатий нас благословив» лірика — вірш відноситься до громадянської (патріотичної) лірики.

Тема поезії – життя і боротьба.

Художні засоби епітети: «врочисте небо», «Господь багатий», «солодких грон», «променистих вин»;

метафори: «на столах Його веселих» «Твойому серцю найхмельніший келих»
повтори « і вірити, і прагнуть», «Безсмертне – і величне, і ясне-бо», уповільнюють плин мови, надають їй урочистості.
 
У поезії «Господь багатий нас благословив» Олег Ольжич закликає йти за велінням свого серця, жити повнокровним життям. Він вважає українців духовно багатою нацією і саме це має до м у боротьбі за національне визволення.

Захар Беркут, строгий лицем і високий на зріст був «…незважаючи на глибоку старість іще сильний і кремезний». Основним життєвим покликанням цієї людини була самовіддана праця на користь рідного народу. Навіть досягнувши похилого віку, він приймає активну участь у житті громади, допомагає людям своїми знаннями і своїм досвідом. Усе життя Захар присвячує боротьбі за єдність людей. Навіть перед смертю він бачить лише перемогу своєї справи, якій віддав кращі роки свого життя.
Життєвою мудрістю і переконливістю сповнений виступ Захара Беркута перед громадою. Він завжди дотримує свого слова і з гордістю запевняє: «Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові». Навіть наприкінці свого життя Захар переживає за
майбутнє свого народу. Він закликає своїх співвітчизників триматися разом, стояти незламно один за одного, щоб ніяка сила, ніякий ворог не змогли їх подолати. Я захоплююсь Захаром Беркутом, в образі якого І. Франко втілив патріотизм, народну мудрість і відданість народній справі.
Навіть своїм життям видатний український письменник І. Франко довів, що любов до рідної землі повинна проявлятися не у порожніх балачках, а у щоденній самовідданій праці. Таким був письменник, таким був і головний герой його найкращого твору. Ми знайомимось з Захаром Беркутом вже наприкінці його життя і застаємо героя «сивим голубом», дев’яностолітнім старцем, поважним лідером гірської громади. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази».

У першій половині XIII століття монголо-татарські орди, очолювані Батиєм, захопили Київ і попрямували через Карпати в Угорщину. Вояка Батий вогнем і мечем плюндрував землю Галицької Русі. Але мужньо боронився український народ. Про один з епізодів героїчної боротьби наших далеких предків із монголо-татарською ордою розповідає Іван Франко в повісті "Захар Беркут".
Служіння народові було метою життя дев'яносторічного Захара. Усе своє життя віддав він громаді. Дізнавшись про наближення ворога, Захар радить тухольцям не просто відбити, а розгромити монголо-татарів. Старого Беркута хвилює не тільки небезпека, що нависла над Тухлею, а й та небезпека, що загрожує сусідським селам. То ж, заручившись сусідською до послухавши поради Захара, громада вирішує розгромити ворога в тухольській долині. Саме в цю складну хвилину старий Беркут отримує звістку про те, що його син Максим живим захоплений у полон. Захар не йме віри дим словам: Максим краще дасть себе порубати, ніж віддасться в неволю. Але Максим боровся сміливо, і лише підступом та силою вдалося взяти його та закувати в залізні пута.
На душі в Захара Беркута туга та тривога: небезпека загрожує громаді, син у полоні, як воно буде? Та чи здобудуть вони перемогу? Сама природа ніби передчуває біду: ревуть тури, виють вовки, навіть земля глухо стугонить.
Захар Беркут усвідомлює свій обов'язок ватажка навіть тоді, коли боярин Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів із долини, а за це віддати полоненого Максима живим. Люди розуміють, який біль крає зараз батьківське серце Захара, і пропонують прийняти пропозицію. Але старий Беркут у цей час — насамперед громадський ватажок. Він відмовляється, тому що звільнені монголи обов'язково підуть нищити сусідів, які зовсім не готові до бою й зазнають ще страшніших втрат. Захар підкорює батьківські почуття громадським інтересам і твердо відповідає монгольському посланцеві: "Або ми всі загинемо, або ви всі — іншого вибору нема".