Напишіть твір мініатюру на тему "що означає- бути сучасним"

якби хтось прихованою камерою зняв фільм про один день нашого класу.а потім цей фільм розмістив би в інтернеті, цікаво, змогли б користувачі інтернету визначити, чи сучасні наші дівчата та хлопці, чи вони з xx століття? ось я й подумав: що означає «бути сучасним»? за якими такими прикметами можна визначити, представниками якого часу є мої однокласники і я?

по-перше, почнемо із зовнішнього вигляду хлопців. у руслана бесєдіна, який сидить поряд зі мною за партою, довге волосся. але такі зачіски мої однолітки носили й раніше, цим нікого не здивуєш. що ж до одягу - нічого особливого не має: джинси, светрик, кросівки.

по-друге, звернемо увагу на деталі. головне - майже у кожного - мобільний телефон. кого зараз здивуєш позивними мобільного на уроці? учителі, звісно,  забороняють користуватися телефоном під час уроку, і учні відключають телефони, та все ж коли-не-коли хтось і порушить заборону.

по-третє, на перерві хтось слухає плейєр, хтось списує завдання на урок, яке має бути - не встиг вдома або не зміг зробити; хтось іде до їдальні. тут, мабуть тільки плейєр є ознакою нашого часу. я, звісно, міг би сказати ще про комп’ютер. наша школа підключена до інтернету і може пишатися двома комп’ютерними класами. але я вважаю, що це тільки зовнішні деталі, які вказують на час знятих подій.

що ж означає «бути сучасним»? я вважаю, річ не в мобільному телефоні, і не в комп’ютері, а в тому, що, маючи все це, ми не втратили здатності співпереживати іншим людям, плакати над оповіданням і. с. тургенєва «муму», бути чесними, вміти дружити, не зраджувати товаришів, домагатися поставленої мети своєю сумлінною працею.

такі якості були притаманні людям, які жили і в xx, і в xix столітті. а хіба створені   старшим поколінням шедеври архітектури, музики, живопису, літератури не сучасні? сучасний талант. і завжди будуть сучасними доброта і порядність.

отже, дивлячись на екран комп’ютера, треба доходити висновків про героїв і сюжету не за зовнішніми ознаками і навіть словами, а за їхніми вчинками.

 

                            план                                                                                     1 зустріч папуги з собакою                                                                               2 горе папуги                                                                                                     3 горобці знущаються над папугою                                                                   4 хлопчик рятує папугу                                                                                     5 папуга живе у хлопчика

Соціально-психологічний роман панаса мирного «хіба ревуть воли, як ясла повні? » ставить безліч проблем. чи головним у романі є питання, винесене в заголовок? чи не відповіла на нього революція 1917 року? письменники всього світу споконвіку порушували питання про сенс людського існування, філософські категорії життя і смерті. чи однозначну відповідь на них самі автори? чи завжди вони осуджують того, хто став убивцею? ні, читач розумом і серцем повинен потрудитися й знайти свою відповідь.спробуємо розв'язати одну з головних проблем, наприклад: «чому чіпка став убивцею? »починаючи від життєвої історії василя гнидки, письменник хотів простежити, хто і як потрапляє на дно суспільства. бідували мільйони, а злочинцями ставали лише сотні. не від боягузтва, не від слабості, не від хворої психіки став убивцею і чіпка. а від чого? ось чіпка малий «із у піч, витяг жару у покришку та й виніс у хлівець» — щоб наробити пожежі. підріс трохи. почав пізнавати природу. «як схопить горобеня, як крутне голі не вспів оком моргнути, — як в одній руці зостався тулубець, а в другій голівка.» ну, з хлівцем зрозуміло, хлівець винен тим, що належить багатому сусідові, а горобеня ж чим завинило? а якийсь горобець, «як жиди христа мучили, кричав: жив-жив! »ось так наш герой змалку почав встановлювати соціальну та історичну справедливі а сам за свої вчинки намагався уникнути відповідальності. пам'ятаєте, для чого в образах «повидовбував очі»? виріс чіпка, горілку пити навчився. похмелиться і все ж вертає додому: « скажений бик налітає на брязь! — одно ві дзень! — посипалось третє грюк! ногою в двері полетіли й двері у сіни». а потім ображає рідну матір, яка винна перед сином-злодієм лише у тому, що його породила і робила для нього, що могла. важко читати далі розповідь про першу чіпчину «справжню» справу, свого роду посвячення в злодійський орден. у чіпки навіть не виникає питання, чи зможе він «переступити через кров»: перше вбивство було випадковим, планувалось тільки пограбування. але камінь, кинутий у воду, дає кола: один злочин неминуче тягне за собою другий. вороття до нормального людського життя вже немає і не може бути. «спить чіпка. совість, задобрена горілкою, його не мучила.» чи не сучасна історія перед нами, коли під впливом традиційних ліків від горя (горілка й веселе товариство, яке «все розуміє») скоюються злочини, про які, на жаль, так часто можна прочитати в сьогоднішніх газетах та журналах? потім у чіпки багато буде всякого в житті і в душі. він виступатиме в ролі захисника селян, його виберуть, по-сучасному, в депутати. оберуть, бо не доведена була участь чіпки в злочині. а чи знайшовся б серед читачів хтось, хто залишив би у виборчому бюлетені прізвище вареника, і чи діяв будь-де і будь-коли закон, за яким чіпка міг бути виправданий за вчинені злочини і просто за свою поведінку?