Вплив на виховання дитини твір поздум за повість славка беркута

Вплив оточення на виховання дитини твір роздум
За повість славка беркута

Образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України. Серце Марусі відкрите для кожної чесної людини, всі свої найсвітліші почуття вона висловила у піснях. Маруся виросла у сім’ї, де шанувалася народна мораль, де панувала любов до Вітчизни, уболівання за щастя народу. Маруся чиста серцем, швидка на розум, окрім того, наділена поетичним і музичним талантом, вона розуміє, яке значення для рідної України мають пісні. її серце сповнюється гордістю, коли чує, як співає козацький полк її пісні. Незглибима душа в Марусі, вона палко кохає Гриця, який її зрадив, а зраду Маруся вважала найбільшим злочином. Вона сильна духом людина, про своє найсвятіше, найзаповітніше вона мовчить на суді, на сповіді перед стратою. Кохання, творчість, громадська совість, об’єднані у свідомості Марусі нерозривно

Повість "Климко" переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна принесла як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам хвороби, знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла, тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вони працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку, деяких із них вивезли до Німеччини.Саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері, тому повість "Климко" можна вважати певною мірою автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. В основі твору — враження письменника від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.Климко залишається сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до чужого горя.Спільна біда стала ніби тим каталізатором, який виявив у добрих людях їх найкращі риси, стала своєрідним тестом на людяність, згуртувала всіх... Автор оповідання розповідає про те, що навіть у важкі часи люди залишалися добрими, здатними на підтримку й взаєморозуміння. Можливо, саме ця взаємодо дала змогу нашому народові вижити, перемогти в тій страшній війні.Мене вразило закінчення оповідання — страшне й несподіване. Климко загинув від фашистської кулі вже біля самого дому, а "з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль". На жаль, у сучасному світі ще багато війн.