Написати міні-твір-роздум: «хто ж насправді в цьому творі є драконом, а хто — людиною? ». хоть одно предложения

  Хто ж насправді в цьому творі є драконом, а хто — людиною?

  Нещодавно я прочитала твір "Місце для дракона". У ньому розповідалось про дракона Грицька. Це чуйна, добра, сформована особистість, яка попри свою хижацьку натуру, ніколи не зробила нікому зла. Антиподом Грицька виступає князь, який жадає вбити дракона. Такі закони діють у суспільстві, тому посланці князя змушені виконати його наказ.

  Хто ж насправді в цьому творі є драконом, а хто — людиною? Звичайно, з його хижацькими поглядами більше схожий на дракона князь. Грицько - миролюбиве створіння, яке пише вірші, тішиться метеликами, виступає проти боротьби. Проте така особистість все ж помирає, адже вона не має сил протистояти злу. У цьому творі перемагає жорстокість в образі князя, а не добро, як заведено у казках.

Дедал — винахідник столярних інструментів, гарний архітектор і скульптор. Він жив в Афінах, звідкіля йому довелося втікати після того, як він скинув з Акрополя (укріпленої частини давньогрецького міста) свого учня і племінника Талоса. Майстерність Талоса викликала заздрість Дедала: племінник незабаром міг обійти свого вчителя. 

Після осуду його афінянами Дедал утік на Кріт. На цьому острові він знайшов притулок у царя Міноса. За дорученням Міноса Дедал побудував лабіринт для чудовиська з тілом людини і головою бика — Мінотавра. Дедал допоміг втекти Тесею, сину афінського царя Егея. За це Мінос заточив Дедала із сином Ікаром у лабіринті, звідкіля їх звільнила Пасіфая, дружина Міноса. От тоді-то Дедал зробив крила, і вони із сином полетіли з острова. Незважаючи на застереження батька, Ікар піднявся занадто високо. Сонце розтопило віск, яким було скріплене пір'я крил, Ікар упав у море і загинув. А Дедал, оплакавши сина, добрався до Сицилії, де і провів залишок своїх днів. 

Мінос переслідував Дедала і хотів виманити його хитрістю, але в нього нічого не вийшло. Самого Міноса згубили дочки сицилійського царя Кокали: вони облили його киплячою водою. 

Дедал, безсумнівно, сильна особистість. Але мені в ньому більше подобаються спритність і майстерність. 

Детальніше - на -

Окраса української літератури – повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У творі письменник створив образи людей, які є справжніми дітьми природи. Вони єдині зі світом гір, полонин, лісу, який оточує їх.

Історія обертається навколо хлопця та дівчини. Обидва вони гуцули. Родини Марічки Гутенюк та Іванка Палійчука люто ворогують між собою, намагаючись знищити чоловіків ворожого роду. Але Іван та Марічка покохали один одного ще дітьми. Вони наче первісні люди, адже ворожість у суспільстві не знищила їхніх природних почуттів. Кохання – це справді природне почуття, а ненависть – ні, її нав’язують людям інші люди. Автор повісті дає нам це зрозуміти.

Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.

Іван – це також людина в природному стані. Він прекрасний господар, «ґазда». Іван знає прадавню мудрість про те, як треба доглядати за худобою, як зберегти овечок від злих духів. Для нього видається цілком природним, що сусідка Химка є відьмою і може обертатися у жабу та білу собаку. А в лісі, звісно, бродить чугайстир та полює на нявок.

Іван тонко відчуває природу навкруги себе. Мабуть тому він не тільки добрий господар, але й грає на флоярі. Він здатен на велике почуття і в кінці віддає життя за мрію. Не може жити без радості та кохання.

Є ще два цікаві образи в творі – мольфара Юри та ґаздині Івана Палагни. Але їхнє кохання інше: в ньому проглядає хижість та хіть. Своєю силою керувати природними стихіями Юра причарував горду та холодну Палагну. Їхнє кохання неначе стихійне лихо: розбиває життя людей навколо. І тому воно протиставляється  глибокому, ніжному коханню добрих людей - Івана та Марічки.