Твір на тему що краще померти в неволі чи загинути в бою

«Залишайся людиною»

Коли я замислююся про сенс життя, то перш за все радію тому, що я просто існую, що поряд зі мною завжди є найдорожчі мені люди, що я можу милуватися красою оточуючого світу і постійно відкривати в ньому щось нове для себе.

У той же час я відчуваю велику відповідальність за цей світ і гордість від усвідомлення того, що я – людина. Але саме поняття «бути і залишатися людиною» кожен з нас розуміє по-своєму, і саме це розуміння впливає на вчинки і дії людини, а досить часто і на хід її життя.

У моєму розумінні, залишатися людиною – це значить виховувати і берегти в собі високі моральні якості і шанувати одвічні людські цінності.

Квітень. Свято.

Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою. Ген далі до залізниці зібралась доросла молодь: парубки в червоних, синіх, зелених, жовтих сорочках під пояс, у піджаках і новеньких картузах, в гарних чоботях з блискучими халявами; дівчата в різнобарвних спідницях, у вишиваних сорочках, у намисті й стрічках, у новеньких хусточках — водять короля, співаючи пісень під гармошку, а деякі сидять просто на траві, дивляться на вигадливий танок, балакають, лущать насіння.

Малеча, ближче до хат, захоплена своїм, — дівчатка, окремо, хлопчики окремо. Дівчатка, порозсідавшись невеличкими купками, граються в крем’яхи; хлопці, поділившись на дві лави, змагаються в м’яча. Якого не прийнято, той сидить тут, осторонь, і з цікавістю стежить за грою.

Біганина, галас, регіт...

Халупка, де живе дід Антип з удовою-дочкою й онуком Павликом, стоїть край слобідки, нічим не огороджена, як і всі інші шахтарські хатки. За нею починається вигін, а за вигоном, через великий шлях, зелений тепера, — барвистий панський степ.

Світить сонечко, припікає. Тепло й радісно. Ясний, погожий день викликав з халупки навіть старого колишнього шахтаря, тепера шахтового конюха, діда Антипа.

Дівчата покликали Павлика в степ. Хлопчик любив блукати в степовій траві, дивитися на небо, хмарки, слухати пісню жайворонка, складати думки в гарну казочку.

Захарко знайшов жайвороняче гніздечко з відкладеними яєчками. Діти вирішили не чіпати його, а встромити паличку, намітити с й прийти тоді, як з'являться пташенята, щоб позабирати їх.

Павлик сказав, що забирати пташенят не можна, пташка плакатиме. Захарко зло посміявся з нього. Коли діти відійшли, Павлик повисмикував палички. Захарко це побачив, налетів на маленького і горбаня й бив доти, поки той знепритомнів.

Дівчатка покликали діда Антипа, і він відніс онука додому, поклав у ліжко й гірко задумався над долею хлопчика. Дала мати серце, та не дала вроди. А без вроди немає й щастя. Винен же в усьому батько-п'яниця.

Коли прибігла сполохана мати, Павлик уже спав.

Уранці дідусь приволік у хату Захарка, сказав Павликові бити того. Павлик заплакав і вмовляв діда не карати хлопця. Звернувся до свого кривдника й попросив сказати, що той більше не буде битися. Дід пішов за матір'ю розбишакуватого хлопця, а Павлик тим часом просив Захарка пограти з ним у крем'яхи. Коли прийшов дід Антип із Явдохою, Захарковою матір'ю, діти, весело сміючись, грались у крем'яхи. Павлик, побачивши старого, сказав, що Захарко не злий він хороший. Дід Антип посварився на Захарка пальцем і сказав, що має щастя, а тітка Явдоха ласкаво сміялася крізь сльози.