Образ панночки у творі "лісова пісня"

Образ Килини у творі Лісова пісня втілює людську бездуховність, егоїзм та лукавість. Він контрастує з образом Мавки і є близьким до образу матері Лукаша. Хоч спочатку ми гаємо Килину працьовитою господаркою, але у третій частині показано її конфлікт з мамою Лукаша за її неробство. Килина підступна жінка, тому що знаючи про кохання Лукаша і Мавки все ж таки зваблює молодика, чим завдає сильних страждань Мавці. Килина в житті цінує лише матеріальні цінності (у неї дороге вбрання і худоба — «корова турського заводу»), а душа її не здатна до справжніх почуттів. Образ Калини — це постать насамперед трагічна. І трагізм цей полягає в тому: що їй не дано більше, ніж іншим, як, наприклад, дядькові Леву чи Лукашеві. Зрештою, вона така, як і більшість із нас, а тому, насправді, викликає не осуд, а співчуття як людина, у якої через певні внутрішні (і зовнішні) причини не склалося щасливе життя Калина — це молода повновида молодиця, в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій; так само зафалдований зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій, пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан і від того кругла, заживна постать здається ще розкішною.  Образ Килини «Лісова пісня» є символом ненажерливості, непримиренності, насильства й ненависті, це людина, в якої немає нічого святого

Джерело: http://dovidka.biz.ua/lisova-pisnya-obraz-kilini/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Довгі ноги, довгий ніс,
По болоті ходить скрізь.
(Лелека)

* * *
Стоїть корито,
Повне води налите.
(Ставок)

Хоч не літак, а крилатий,
Без крил не може працювати.
(Вітряк) * * *
Знизу клин
Зверху млин.
Тече вода
А їй не біда.
(Парасолька)
* * *
І червона, й соковита,
Та гірка вона все літо.
Припече мороз – вона
Стала добра й смачна.
(Калина) * * *
Кавунчики дрібненькі,
Смугасті та кисленькі,
У колючки вбралися
І кущиком назвалися.
(Аґрус)
* * *
Мов маленький м’ячик,
Висить, а не скаче,
Рум’яне, гладеньке,
На смак солоденьке.
(Яблуко)
* * *
Торох, торох,
Розсипався горох.
Почало світати –
Нема що збирати.
(Зірки)
* * *
Дерев’яний та довгенький,
Маю носик я гостренький.
На білому слід лишаю,
Усіх діток потішаю.
(Олівець) * * *
Ухопився за дріт,
Покотився у світ,
Потяг близняток
Цілий десяток.

повинен мене знати,
А коли мене не знаєш,
То нічого не вчитаєш.
(Абетка) * * *
З небесної діжки
Крижані горішки
На землю упали,
Шкоди нам завдали.
(Град)
* * *
Спритний майстер у стрибках:
На деревах, по гілках.
Вся руда, пухнастий хвіст,
Рідний дім для неї – ліс.
(Білка) * * *
На городі нога стоїть,
На нозі голова висить.
Куди сонце повертається,
Туди голова нахиляється.
(Соняшник)

Крити́чний реалі́зм — термін, яким в радянському літературознавстві позначався реалізм XIX сторіччя. Прикметник «критичний» був запроваджений Максимом Горьким для «обґрунтування» появи нового стилю — так званого «соціалістичного реалізму», засновником якого вважали самого Горького.

Реалістичний напрям виник значною мірою як заперечення художніх принципів романтизму. Для реалізму характерна типізація як засіб розкриття соціальних якостей особи. Реалізм створює типові характери за типових обставин.

Критичний реалізм народився насамперед в Англії та у Франції. Його представниками були такі письменники, як Стендаль, О. Бальзак, В. Скотт, Ч. Діккенс. Найбільшого розвитку критичний реалізм набув у літературі XIX ст. У російській літературі його виразниками були М. Гоголь, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов та ін.