Мне задали: твір на вибір. то есть, любой рассказ пришлите мне короткий и понятный рассказ

Моя улюблена книжка «Принц та злидар». Написав її письменник Марк Твен.

    Це цікава казка про двох схожих хлопців. Через свою цікавість хлопці помінялися одягом. Злидар опинився в царських палатах. А на справжнього принца випало багато лиха і чекало чимало випробувань. Але добро перемагає зло. Казка цікава, хоч і сумна, але захоплююча до останньої сторінки.

    Я раджу прочитати цю книжку.

АБО ЩЕ ОДИН ТВІР:
                  Нещодавно я прочитала книжку "Гаррі Потер і філософський камінь". 

   Мені цікаво було дізнатися про незвичайну школу чарівників.  А щира дружба Гаррі з Роном та Герміоною просто захопила мене. Бажала героям подолати всі інтриги недоброзичливців. 

  Книжка цікава, бо вона про молодих людей. Читала і мимоволі порівнювала зі своєю школою. "Захист від темних мистецтв" є улюбленим предметом Гаррі. Подібні предмети викладають чаклунам у Гоґвортсі. Учителі Гаррі уміють перетворюватися на тварин, учні літають на мітлах. Моя вчителька теж буває різною: справедливою, доброю, ніжною. А як ми "літаємо" на перервах... Головне, що я винесла для себе з небезпечного та фантастичного світу чаклунства: наміри не повинні бути злими, адже вони безсилі перед справжніми почуттями: дружбою, вірністю, сміливістю. 

  Напружений та цікавий сюжет змусив мене швидко прочитати твір Джоан Роулінг. Ця книжка вчить нас ставати добрими чарівниками для інших. 

Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дні­провських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія ста­ти «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.

Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монас­тир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старо­винний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національ­ної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.

Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,

Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещо­давно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити кар­тини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, по­стає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплю­ючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.

Мабуть, так. Адже Івоніка та Марічка понад усе любили Михайла, а Саву вони любили менше. Він, засліплений коханням до Рахіри та образою на батьків, вчинив братовбивство. Та батьки не змогли б пережити знищення долі обох синів, тому Івоніка приховав від правосуддя те, що Михайла вбив саме Сава. Івоніка та Марічка все ж будуть відчувати свою провину за те, що сталося. Але до кінця життя вони так і не зрозуміють, що земля, якщо дозволяєш їй отримати над собою владу, приносить більше страждань, ніж врожаю.