Аналіз ( тема, ідея, основна думка, основні засоби ) пісні "ой під вишнею, під черешнею"

Ось, треба щось написати, бо пише що недостатньо довга відповідь

Я, напевно, не є винятком з правил, адже здебільшого читаю тільки ті твори класиків української літератури, що включені до шкільної програми. Може, я ще не в тому віці, коли хочеться почитати щось серйозніше за популярну художню літературу? Не знаю. Але я знаю одне: я з задоволенням читаю твори найгеніальнішого, на мою думку, українського письменника Тараса Григоровича Шевченка.  У своїх творах він порушує такі важливі теми для суспільства як: соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх проблем та ідей. Також засудження крiпацтва, саме жорстока експлуатацiя людини людиною призвела до виродження самої людської сутi суспiльства. 
 Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор «Кобзаря» виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури більша, ніж роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі.
Ще хлопчиком Тарас полюбив чарівну народну пісню, чув від кобзарів думи та історичні пісні, які знайомили його з героїчним минулим рідного краю.Особисто мене його зворушлива та гірка сповідь вражає в саме серце. Ніхто, мабуть, не може розповісти про якусь подію краще за людину, котра брала в ній участь. Багато літературних героїв Кобзаря, як мені здається, списані з нього самого. Шевченко підтверджує мою думку у вірші "І золотої й дорогої":
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином.
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя. 
Скiльки довелося витерпiти українському народовi, щоб довести, що українська мова - не "нарєчiє", а повноцiнна, здатна до розвитку i культурних традицiй, європейська мова? Шевченко завжди боровся за права свого народу, йому ніколи не було байдуже на долю свого народу. Це може побачити у вірші: 
Та не однаково мені, 
Як Україну злії люде 
Присплять, лукаві, і в огні 
Її, окраденую, збудять… 
Ох неоднаково мені
Поетичним вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи мої, думи мої», у якому, висловлюючи свої погляди на зв'язок поезії з дійсністю, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Вірш сповнений сумом за Батьківщиною, автор вболіває за українців, які знаходяться в панській неволі, терплять приниження та знущання.
Саме цi проблеми порушував Шевченко у своїх творах, поетичних i прозових.
Людина є найбiльшою цiннiстю як для людей, хто вiрить у Бога, так i для тих, хто не сповiдує нiякої релiгiї. Тарас Григорович, розумiв i таку рiч, як рiвнiсть людей перед Богом. А звiдси - людина повинна бути рiвною i перед законами. Я ніколи не повірю, що в Україні існує людина, яку не зворушують твори Тараса Григоровича Шевченка, тому що жодний українець не може ставитися байдуже до життя своїх пращурів, адже суспільство, що не знає свого минулого, не має й майбутнього.

 Леся Українка народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, — відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.Дівчинка виховувалася в культурному українському середовищі, де завжди панував дух національних традицій, піднесеного волелюбства, прагнення знань, вшанування передового суспільного досвіду. Змалечку, вражена тяжкою недугою, туберкульозом кісток, дівчина змушена була подовгу лежати прикутою до ліжка. І саме хвороба, і лікування її завдавали нестерпних мук, але мужня дівчинка терпляче зносила страждання.У перерві між нападами болю Леся вчилася, самотужки освоюючи нові й нові предмети. Програму їй складали батьки. Не довіряючи офіційній шкільній, вони розробили свою методику: самі добирали літературу, самі визначали обсяги необхідних знань з тієї чи іншої дисципліни. Іноземних мов Лесю навчили спеціально за для цього вчителі. Це дало змогу їй вільно опанувати французьку, німецьку, англійську мови, не кажучи вже про російську та польську.Окрім того, вона добре знала грецьку, латинську, болгарську, італійську, іспанську, грузинську та інші. Маючи за плечима ці знання, геніальна поетеса могла знайомитися з найпередовішими досягненнями світової думки і долучатися до них. Писати дівчина почала ще й не досягнувши десятирічного віку. Вірш «Надія» позначено 1880 роком, а вже через декілька років поетичні публікації, підписані промовистим псевдонімом Леся Українка, почали з’являтися в пресі регулярно. У своїй другій збірці «Думи і мрії», виданій у Львові 1899 року, Леся Українка вмістила дві поеми: «Роберт Брюс, король шотландський» і «Давня казка», які своєю тематичною й ідейною спрямованістю становили певний етап не лише у творчості поетеси. Питання, пов’язані з соціальним та національним визволенням народу, піднімалися з особливою виразністю та гостротою. Леся Українка взагалі відзначалася прихильністю до тем, пов’язаних з давньою історією, з далекими середньовічними часами. Це дозволило їй з більшою волею говорити про речі, які суворо контролювалися цензурою.Хоча де б і в яких умовах не відбувалися події, зображені в її творах, стосувалися вони виключно сучасності. Новоград-Волинський, Луцьк, Ковель, село Колодяжне, в якому з 1882 року стала постійно мешкати сім’я Косачів, — це ті місця, де минали, можливо, найкращі роки життя юної поетеси. Ці місця дали їй найосновніше — відчуття батьківщини, народу, його традицій і віри. Все життя, як дорогоцінний скарб, збирала.Леся твори народної поезії. Тут вона згодом стала вірним творчим побратимом своєму чоловікові — Клименту Васильовичу Квітці, талановитому музикознавцю. У 1894 році родина поетеси поселяється в Києві.