Твiр-опис"мiсто майбутнього" без интернета

Звичайно, в місті майбутнього в жовтні прийде осінь. Так само як і зараз, дощитиме. Температура навколишнього середовища буде плавно наближатися до нуля. Але жителів міста майбутнього ці проблеми будуть хвилювати – заново відбудоване житло буде дуже теплим.

На даху кожного будинку будуть перебувати сонячні батареї, генеруючі додаткову енергію. Це нововведення в рази зменшить викиди в атмосферу шкідливих речовин традиційних теплових станцій.
У кожній квартирі власний джерело опалення – газовий або електричний котел.
Кожен житель буде свідомо сортувати сміття, як мінімум, на чотири типи: метал, пластик, скло, папір. До дев'яноста відсотків продукції, що продається в магазинах буде створюватися з відтвореного матеріалу
Майже весь місто буде охоплений електротранспортом – автобуси з ненажерливими двигунами будуть поступово йти з лінії. Навіть на міжміських маршрутах перевагу матиме поїздів, та електровозів – величезна кількість вітряних станцій по всій території країни дадуть можливість покрити дефіцит електроенергії.
По всій території населеного пункту будуть виділені велосипедні доріжки, які не будуть перетинатися з дорогами загального користування. Цей вид транспорту стане дуже популярним серед всіх вікових категорій. Ще ніколи пересуватися не було так безпечно.

Думаю цього досить.

От і виришив Дмитрик сам іти до Львова і шукати козацького ватажка І. Сірка . Ішов по всьму світу , і все таки знайшов .Він жив в лісі біля дуба . Іван Сірко звернувся до Дмитрика " Що шукаєш хлопче ? "Дмитрик сказав - " Шукаю ватажка Івана Сірка ! Сірко сказав " Це я , великий отаман Сірко ! Дмитрик запитав - " Я з другом посперечався . Я кажу . що за отамана Сірка були в козаків підводні човни . А він не вірить ... Сірко усміхнувся " Молодець що запитав . Так , були . Я пам *ятаю , як ми непомітно підкрадалися до ворога . Сірко розказав все про молодість , свої битви .

Мама лагідно торкнулася плеча Дмитрика і каже " Вставай сонько в школу час ! "Дмитрик викрикує " Мамо , мамо я такий сон бачив ! " . Дмитрик все розповів про козаків , про зустріч зі Сірком . Мама відповіла " Такі сни сняться лише розумним і обдарованим  діткам . Дмитрик радісний пішов у школу...

 

 

— Ти ж знаєш, — мовив, нарешті, Юрко, — що риба боїться, коли багато людей.
— Так уже й багато туг, — буркнула вона.
— Це через тебе не ловиться, — таки допік він.
Проте вона не хотіла погодитися з тією несправедливістю:
— То ти такий умілець!..
— Через тебе усе!
— Ти, мабуть, черв'яка не тим боком стромляв на гачок, а на мене складаєш.
Поверталися од річки вдвох, хоч Юрко, йдучи з порожніми руками, хотів би повертатися сам, без свідків. Повітря посухішало, блакить між стовбурами зблякла. Тося назбирала зеленцю й хотіла вгостити Юрка, але той відмовився. Через кілька ж кроків не втримався — сам нарвав і почав ласувати.
— Колись ми з батьком піймали були сома, — збрехав Юрко, бо батько тоді ходив рибалити без нього і зловив тільки великою коропа, а не сома. — Півтора пуда заважив.
— Та ну?! — здивувалася Тося.
Юркові було приємне її захоплення, а тому він вигадував далі:
— А як тельбушили його, то всередині знайшли краснопірку на кілограм. І вона ще була жива!
Насправді ж ту краснопірку батько зловив іншим разом, і також без Юрка. Але здогадатись про все це Тося не могла, вона тільки вигукнула зачудовано:
— Ти бач?
Хлоп'яча уява й далі вела:
— Якось до нас у місто приїхав пересувний зоопарк. Там були леви, жирафи, макаки, вовки, лисиці, а також крокодили. Одного разу маленький крокодил десь пропав... То я його в озері на вудку через день зловив!
Але гали, що вона не поспішає захоплюватись, а тільки недовірливо так дивиться, взявся глузувати з неї:
— Це я набрехав, щоб побачити, чи ти розумна...
— Тс-с-с, — зашепотіла раптом Тося, не слухаючи його й приклавши палець до вуст. —
— Що ти з ними робитимеш? — запитала Тося.
— Це ж дикі!
— Випусти, — сказала Тося, — бо вони повмирають без води.
— І що ти тямиш? — напустився на неї Юрко. — Я їх доглядатиму й приручу.
— Вони бояться нас. Коли ми підемо, то вони й наїдяться, й нап'ються.
— Пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні!..
— Ану йди сюди! — закричав Юрко. Проте вона не йшла.
— Ти де каченята поділа?
— Тась-тась-тась, — кликала, з надією озираючи зарості лепехи й рогози.
— Поклич її, — сказала мати Юркові,
— А-а, — махнув той рукою й одвернувся, скривившись.
— Поклич, попрощаєшся.