Інтермеццо дати характеристику одного з героїв

АНАЛІЗ “INTERMEZZO” «Intermezzo» — імпресіоністична новела Михайла Коцюбинського, написана в 1908 році в Чернігові. Новела складається з 11 частин, що пов’язані образом митця — учасника й оповідача зображуваного; розповідає про його духовне одужання при зустрічі з природою. У творі порушено проблеми душевної рівноваги, повноцінного життя, специфіки творчого процесу. Проведемо аналіз “Intermezzo” Коцюбинського – визначимо жанр, тему та ідею, розглянемо сюжет та головних героїв новели. Аналіз “Intermezzo” Літературний рід: епос Жанр “Intermezzo”: новела Форма: монолог. Присвята кононівським полям Тема “Intermezzo”: зображення взаємодії митця і суспільства Ідея “Intermezzo”: утвердження думки, що людина щаслива лише в гармонії з природою, а митець відіграє важливу роль у суспільстві. Образи “Intermezzo” М. Коцюбинський визначає у новелі Інтермеццо, що не є за жанровою ознакою драматичним твором, назви дійових осіб: Моя утома. Ниви у червні. Сонце. Три білих вівчарки. (Оверко -“селянин”; Пава – “дворянин”, Трепов – “міністр внутрішніх спрів”) Зозуля. Жайворонки. Залізна рука міста. Людське горе. Але ці дійові особи — це засіб художньої умовності, застосований для того щоб дати читачеві ключ до розуміння складної образної мови природи та символічного змісту інших образів. Якщо є дійові особи, то має бути і сцена; нею виступає душа ліричного героя з її болями і радощами, з утомою і надією, вірою в перемогу світлих ідеалів. Через внутрішній етичний конфлікт між громадським обов’язком і втомою, хвилинною зневірою, через емоції, переживання змальовуються ширші проблеми — соціального (митець і суспільство) та психологічного (переживання на межі душевних сил) характеру. Контрастно протистоять одна одній дві групи образів: «моя утома», «людське горе», «три білих вівчарки», «залізна рука города» і «ниви у червні», «зозуля», «жайворонки», «сонце». Конфлікт між ними створює ту багатозначність символів, які й дають уявлення про складні душевні процеси ліричного героя. Засіб контрасту відіграє також важливу ідейно-композиційну роль (місто й природа, краса природи й нелюдські умови життя селян). І думки, й сприйняття природи злиті в єдиний нерозривний потік переживань ліричного героя та його усвідомлення себе у світі й суспільстві.

Сила краси безмежна… Вона здатна перевернути відчуття, надихнути на нові звершення та подарувати низку приємних вражень. Можна милуватися і захоплюватися звичайними речами: сходом сонця, квіточкою кульбабки, посмішкою сусіда чи навіть незвичайною формою камінчика на дорозі. Можна отримувати від усього цього позитивні враження і дарувати їх іншим.

Мабуть, на підсвідомому рівні, кожна людина прагне до прекрасного. Відомі непоодинокі випадки, коли витвори мистецтва були здатні змінити долю, а прекрасні природні ландшафти – заспокоювали у хвилини розпуки та надихали до життя.

Малечі з дитинства прищеплюють любов до прекрасного, адже це запорука розвитку естетичних смаків, це шлях до добра і гарних вчинків. Людина, що захоплюється красою навколишнього світу не може бути злою, вона націлена та творчість а не на руйнування.

Люди намагаються оточити себе прекрасними предметами у побуті, обирають найгарніші речі, щоб прикрасити себе, звертають увагу на те, що милує око, і все це – заради краси. Нажаль, не всі розуміють, що краса буває різною. Зовнішні прояви краси не здатні вплинути на покращення життя у світі, найцінніша – внутрішня краса. Найкрасивіша та людина, у якої гарна душа. Такі люди наділені найкращими якостями, які привертають до себе увагу: вмінням співпереживати, добротою, щирістю, відданістю. Такі люди здатні подарувати оточуючим відчуття насолоди красою, бо саме такі прояви цієї якості і здатні врятувати всесвіт.

Треба старатися бути красивим душею, мати потяг до досконалості. Це стремління повинне бути постійним, а не тимчасовим, для того, щоб по вихвалятися своїми гарними якостями. Якщо кожна людина, намагатиметься додати до життя, хоч крапельку прекрасного, світ зміниться на краще. Щезнуть горе, війни та злидні. І тоді, дійсно, рятівником світу стане краса.

  1.  найстрашніше сталося тоді, коли він, перепочивши(дієприслівник), підвівся, щоб іти, і впав: ноги не вдержали.                                                                       2. повсі долі, сплівши(дієприслівник) ноги потурецьки , і гомонять - без світла, серед червоних райдуг від напаленої до вишневого кольору чавунної "буржуйки".         3. поївши  (дієприслівник) курей, італійці гуртами, найменше по двоє- троє, пхалися від двору до двору і шукали соб їжу за гроші.       4.поліцаї пройшли повз шевця й климка, навіть не глянувши (дієприслівник) на них. і той, що в кубанці, сказав другому.       5. німець ждав його, стежачи(дієприслівник) за ним зосереджено, спідлоба.