Твір-мініатюра на тему "весна у рідному краї"

Я живу у великому місті, де життя вирує незалежно від пори року. Тут завжди на вулицях багато людей, які спішать у справах, багато транспорту на дорогах, вулиці тісно заставлені будинками, димлять підприємства.

Та коли у моєму місті настає весна, воно стає по-справжньому чарівним. Заквітають та зеленіють численні дерева на вулицях та проспектах, у парках та садах. Довгі алеї каштанів та диких яблунь ціле місто обертають на один великий квітучий сад. І квітують не лише дерева, а й квіти на клумбах – тюльпани, нарциси, бузок. З настанням весни в місті активно прибирають сміття, білять бордюри на стовбури дерев, фарбують загородження.

Навесні жителі міста стікаються у парки та сквери, до водойм, щоб відчути пробудження природи, послухати співи птахів, позбирати букети квітів, побути на свіжому та теплому нарешті повітрі. Хто виїжджає в передмістя, може піти в лісок за грибами. Ми фотографуємо красу навколо, щоб мати змогу милуватися нею в будь-який час.

Я дуже люблю весну в рідному місті, бо вона робить його прекрасним.

     Кирило Тур – один із найколоритніших персонажів роману. Він оповитий романтикою запорозьких подвигів, січового братства. Джерела образу Тура слід шукати в народних думах та історичних піснях. Він так характеризує козацьке життя: “А в нас над усе – честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала. Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах.  "Не сьогодні, дак завтра поляже вона, як од вітру на степу трава, а слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже”.

       Відважний і великодушний, він ладен віддати життя за бойове побратимство, козацькі звичаї. “Лучче мені Проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного”, – говорить він побратимові-чорногорцеві, коли той пропонує вистрілити у Петра, у якого в руках лише шабля. Йому притаманні відчайдушні вчинки, продиктовані козацькою звитягою.

      Він з однаковою відчайдушністю викрадає Лесю Череванівну, наречену Сомка, та приходить до ув’язненого Сомка, щоб врятувати його ціною власного життя. Мова Кирила близька до народнопісенної, вона сповнена прислів’ями, приказками і різноманітними дотепами.

Відповідь:КВІТИ

Сонечко встає, і в росі трава,

Біля школи в нас зацвітають  ( квіти, )

Вчителько моя, зоре світова,

Де тебе питать,

Де тебе зустріти?

На столі лежать зошитки малі,

І роботи час проганяє втому.

І летять-летять в небі журавлі,

І дзвенить дзвінок

Хлопчику малому.

Скільки підросло й полетіло нас

В молодій весні, в колосистім полі,

А у тебе знов та ж доріжка в клас,

Той же явір наш

Під вікном у школі.

Двох синів твоїх узяли фронти,

Бо на рідний край впала чорна злива.

В партизанську ніч посивіла ти,

Як в тяжкий мороз

Непожата нива.

Знов щебече юнь і цвіте трава,

Пізнаю тебе в постаті несхилій,

Вчителько моя, зоре світова,

Раднице моя

На Вкраїні милій!

Пояснення: