Твір «є вічні істини – із давнини до сьогодення» за «словом про похід ігорів», творчістю сковороди

кожний з нас неодноразово чув або й сам ставив таке запитання. пояснення були і будуть різні. аналогічне ж запитання до ісуса христа сформулював прокуратор понтій пилат. «і сказавши це, він знову вийшов до юдеїв і заявляє їм: жодної вини я в ньому [ісусі христі] не знаходжу» (івана 18: 38).

сьогодні, коли християнська спільнота світу, вірні церкви христової – католики, протестанти, православні та греко-католики нашої країни урочисто вшанували свято світлого воскресіння христового, таке традиційне запитання знову актуалізується. у цьогорічній пасхальній радіопередачі «благовіст» (1 травня 2016) про сутність божої істини ще раз нагадав християнам святіший патріарх київський і всієї руси-україни, предстоятель української православної церкви київського патріархату (упц-кп) філарет (денисенко).

згадаємо слова теолога, філософа і письменника сорена к’єркегора (1813-1855) (данія): «чи можна з історії дізнатися що-небудь про христа? ні, чому ж? тому що взагалі нічого не можна знати про христа. він – парадокс, предмет віри, доступний тільки для віри. будь-яке ж історичне повідомлення є повідомлення знання, отже, із історії не можна нічого дізнатися про христа. щоб ми не дізналися про нього, чи мало, чи багато, не дізнаємося нічого про нього такого, яким він був воістину. таким чином, дізнаєшся про нього щось інше, аніж те, хто він є, отже, нічого не дізнаєшся про нього або дізнаєшся про нього неправильне… про нього нічого не можна знати, в нього можна тільки вірити». вчений також стверджував, що особистість набуває себе в бозі. за словами теолога, на шляху до бога людина долає три стадії пізнання свого існування: естетичну, етичну та релігійну. а ще пам’ятаєте христове: «твоя віра спасла тебе; іди в мирі! » (луки 8: 50). віра – засіб єднання людини з богом. вона робить кожного з нас невід’ємною суттю цілого.

так, з одного боку, перед запитанням до ісуса христа: «а що таке істина? » пилат запитав його: «то ти цар? ісус відповів: ти сам кажеш, що [я] цар. я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину. кожний, хто від істини, слухає мого голосу» (івана 18: 37). з іншого, – пилат  повірив/не повірив в остаточну істину сина божого, зрештою, опосередковано або й безпосередньо про це свідчать всі євангелісти: «невинний я в крові цього праведника! [ісуса христа] (матвія 27: 24)»; «але що злого вчинив він? » (марка 15: 14); «яке ж зло він зробив? нічого вартого смерті не знайшов я в ньому» (луки 23: 22)»; «жодної вини я в ньому [ісусі христі] не знаходжу» (івана 18: 38).

автори біблійної енциклопедії брокгауза (фріц рінекер та герхард майєр) стверджують, що у біблії відсутні суперечки про ісуса, подібні до тих, які ведуть філософи. запитання пилата: «що таке істина? » – відразу проявляється у своїй глибокій неістинності як фактичне уникнення ісуса, яка й повстає перед прокуратором в образі ісуса христа. натомість, він – ісус христос у біблії пізнається, відкривається, переживається, здійснюється.

у свій час святий, отець і учитель церкви (молодший брат св. василія великого) григорій ніський на запитання: «що є християнство? » –  відповів: «уподібнення богу в міру людського єства». у цих словах зафіксовані дві аксіоми: 1) християнства нема без христа; 2) християнства нема без людини, яка прагне уподібнитися христу настільки, наскільки це можливо її природі.

Я перегорнула останню сторінку оповідання відомого письменника-фантаста Г. Веллса «Чарівна крамниця» і наче вступила в інший світ — буденний, звичайний і не такий цікавий. Упродовж години мене охоплювало чисте, радісне, дивовижне почуття: я потрапила у чарівну поетичну казку, від якої мені зовсім не хотілося відриватися. Адже мій світ такий не схожий на той, чарівний, казковий, у якому живе герой оповідання, маленький Джип.

Там все цікавить, чарує, вабить: чародій-продавець, який дістає з-за вуха й з рота кришталеві кульки, порцелянова рука з колодою чарівних карт, такий самий незвичайний капелюх і чарівні дзеркала. А які чудові іграшки! Лялька, що плаче, як жива: «Яйце є — яйця нема», коник-гойдалка, стійкі олов’яні солдатики, чарівні поїзди, що рухалися без пари й пружини. Це неповторний світ дитинства, світ незабутньої чарівної казки, у яку веде нас письменник.

Герберт Веллс якось зазначив: «Має право називатися справжнім письменником лише той, хто може навчити чого-небудь своїх сучасників, хто краще бачить навколо і більше бачить попереду. Я завжди згоден думати, що я усе-таки такий».

Письменник має рацію. Своїм прекрасним оповіданням «Чарівна крамниця» він вчить нас бути людяними, безпосередніми, любити й шанувати людей, бачити й розуміти прекрасне в людях і навколишньому світі. Нарешті, вірити в диво, мріяти, сподіватися, що світ стане добрішим, досконалішим, прекраснішим, гуманнішим!

І хоч світ дитинства дуже швидкоплинний, проте він стає нам духовною опорою у подальшому житті. Я переконалася в цьому, читаючи оповідання «Чарівна крамниця».

Перегорнуто останню сторінку. Закрито книжку. Але на цьому не закінчується моє знайомство з письменником.

Світ фантастики, пригод я ще буду відкривати для себе в багатьох його чудових творах. Зустріч з моїм улюбленим письменником — для мене завжди радість і свято.



Объяснение:

Тема: поетична розповідь ліричного героя про вимріяне гармонійне життя людини серед чудової природи.

Головна думка: замилування гармонійним життям щасливих людей серед чудової природи.

Художні засоби:

Уособлення: качечка розмовляє з дітками своїми.

Метафора: «вода ставом стала».

Зменшувані суфікси (пестливі слова): качаточка, качечка.

Повтори (рефрен): «Тече вода …».

Повтори: «Тече вода край городу, вода ставом стала. Прийшло дівча воду брати…».

Повтори (тавтологія): «Прийшло дівча воду брати, брало… ».

Кількість строф: дві.

Рими: горою – осокою, ними – своїми, стала – заспівало, погуляти – звати.