7 квітня 1945 р. – с. Андріанопіль, Луганщина, народився поет Василь Голобородько – лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, премій імені В. Симоненка та М. Трублаїні.
«Батько мій з Дніпропетровської області, мати — з Київщини. Луганщина… Я ж тут народився. Можна сказать, все життя біля хати. В підсвідомість місто ще навіть не ввійшло. Школа моя була українською, пісні співали українською. Половина села розмовляють південно-східним діалектом, півсела — північним, наближеним до білоруської. Їх називають литвинами. Семирічку я закінчував українську. Ходив за сім кілометрів на посьолок у школу. Воно не дуже приємно у дощ чи сніг. А потім троє нас перевелися в інтернат у передмісті Лисичанська, у село Верхнє — де Володимир Сосюра жив якийсь час. Там я почав ходити на літоб’єднання».
Сільський хлопчина з Луганської області у 1964 році поступив до Київського університету. «Вступити з другої спроби у Києві мені допоміг Андрій Малишко. У 1964-му скинули Микиту Хрущова, відлига закінчилась. Василь Стус, Іван Дзюба, Іван Світличний постраждали, а тоді й я. Мене витіснили з другого курсу».
Саме з Василя Голобородька виросла «київська школа метафористів». Провідники Київської школи: Віктор Кордун, Василь Рубан, Василь Голобородько у гуртожитку університету жили в одній кімнаті. У 1968-му з’явився і Михайло Григорів. А Василя Рубана знищили у психушці… Цю школу підтримували найавторитетніші критики того часу: Іван Дзюба, Іван Світличний, Іван Драч, Михайлина Коцюбинська, Василь Стус, Євген Сверстюк, тому друзями Василя Голобородька у Києві стали шістдесятники – літературна молодь, яка гуртувалася навколо Івана Світличного, Івана Дзюби, Василя Стуса. Василь Стус називав серед своїх улюблених поетів Рільке і Голобородька.
На той час припадає знайомство Василя Голобородька з кінорежисером Сергієм Параджановим і перші уроки режисури в його майстерні. Після конфлікту в Київському університеті бунтівного студента було виключено і тільки у роки перебудови Василь Голобородько одержав листа - вибачення від тодішнього декана філологічного факультету Київського університету П. М. Федченка, але поет зізнається: «...я ж ніколи його вини в усіх своїх бідах не вбачав». «У Донецькому ж університеті, де я поновився, сприйняли мене насторожено. Коли ж і студент першого курсу Сашко Тесленко попросив почитати. «На!» — кажу. Хтось у нього побачив. От нас обох вигнали з комсомолу і з університету».
У січні 1967 року Василя Голобородька – студента денного відділення філологічного факультету Донецького університету - разом із Олександром Тесленком (онуком письменника Архипа Тесленка) було виключено з університету за спробу організувати колективне читання книги Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». (Сашко Тесленко потім рік попрацював у Донецьку санітаром, а згодом закінчив медичний. Згодом – письменник- фантаст, був на ліквідації Чорнобильської аварії, згас).
Вищу освіту Василь Голобородько здобував протягом 38 років: вступив у 1964 -му, а отримав ступінь магістра — у 2002- му.
Відразу ж після виключення з Донецького університету Василь оселився у рідному селі, працював на шахті, потім у радгоспі. В Україні про Василя Голобородька не згадували, тому поет зі світовим ім’ям працював у шахті лісогоном, у радгоспі електриком, фуражиром на фермі, тримав корову, вирощував картоплю, заготовляв сіно. Постійний нагляд «компетентних органів», натяки односельців на те, що продався за долари. А поет не одержував ні копійки за свої твори, бо його твори видавались у безгонорарних видавництвах... Інколи наїжджав до Києва. Найчастіше знаходив притулок у Василя Стуса: багато переслідуваних і бездомних молодих поетів могли розраховувати на нічліг у його домі. Зрідка Василь Голобородько зустрічався з Ліною Костенко, яка теж упродовж 17 років писала «для шухляди».
" Мала вийти 1967 року моя книжка обсягом на один аркуш у касеті. Але її притримали. У Луганськ приїхав кагебіст і каже до мене українською: давай працювати на нас стукачем. До з книжкою, а також вступити в сільгоспакадемію. Ну, я не погодився. Тоді мене взяли в армію, книжку з темплану викинули. Хоча вона вже була набрана. Ще одна мала вийти, перший віршик там був «Яблуко добрих вістей». Художник навіть намалював обкладинку — два яблучка. А потім переграли, вирішили видавати Ігоря Калинця. Мою обкладинку віддали йому. Так у нього і вийшла — з тими яблуками. І третя моя книжка теж полетіла, хоч також стояла у темплані. Скільки років пройшло, а ті, хто працював тоді у видавництвах, жодного слова!.. Ніхто не хоче казати, як це відбувалося. Чиї виконувалися вказівки? Володимир Коломієць багато що міг би сказати! Не хоче. І Петро Засенко теж мовчить, як мою книжку викидали з плана. Та й Валерій Гужва міг би… Мовчать
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Описати моральні чесноти будь-якого героя з твору шпага славка беркути
ответ:Відповідь:
Моральні чесноти займають надзвичайно важливе місце в житті всього людства. Без моральних чеснот людське суспільство просто перетворилося б у співтовариство тварин, де кожен сам за себе і нехтує правами іншого. Саме наявність моральних чеснот відрізняє людину від тварини і робить людину найуспішнішою серед усіх живучих на Землі істот. Існує безліч прикладів демонстрації моральних чеснот в літературі – багато письменників були зацікавлені в тому, щоб показати або прорекламувати власне розуміння того, якою повинна бути людина, і як вона повинна вести себе в тих чи інших ситуаціях.Звичайно, такою людиною вважав себе і Михайло Коцюбинський, який написав відомий твір «Дорогою ціною». В центрі цього твору відносини між Остапом і Соломією та їх пригоди. Ці люди володіли високими моральними чеснотами, а тому зважилися не терпіти приниження з боку панів, а просто змінити місце свого проживання, втікши з тих територій, на яких вони жили. Природно, що на новому місці їм довелося дуже непросто. Під час втечі Остап був поранений і саме в цей момент свої високі моральні чесноти показала Соломія. Вона змогла достатньою мірою добре доглядати за Остапом, а коли його викрали вирішила до своєму коханому – вона підмовила іншу людину, щоб він допоміг Соломії, після чого Остап був врятований. На жаль, під час цього порятунку Соломія загинула сама. Свої моральні чесноти Остап зміг проявити виключно після загибелі дівчини, коли відвідував місце, де вона загинула і згадував її.Якщо говорити особисто про мене, то і для мене, як і для героїв твору Михайла Коцюбинського, вірність по відношенню до своїх близьких людей є високою моральною чеснотою. Я переконаний, що не можна зраджувати і кидати тих, з ким тебе багато чого пов’язує. Не можна просто так взяти і викинути з голови і з своєї свідомості своїх близьких, родичів і друзів. Я думаю, що потрібно пам’ятати про те, як багато ви пройшли разом, як важко вам бувало і як важливі ці люди для тебе були. Якщо таке розуміння буде присутнє, то, звичайно, ви ніколи не перестане бути вірним по відношенню до своїх самим близьких людей. Втім, будучи демократичним і толерантним до всіх, хто мене оточує, я вважаю, що люди мають право виділяти для себе і інші моральні чесноти.Можна відзначити, що герої твору Михайла Коцюбинського мали ту ж моральну чесноту, яку вважаю важливою і я. Я вважаю, що надзвичайно важливо бути вірним по відношенню до своїх близьких людей, важливо їх поважати і приходити їм на до навіть в самих складних і екстремальних життєвих ситуаціях.
Объяснение: