.Визначте тлумачення образу-алегорії "Прагнення Джонатана вдосконалювати свій політ " наше повсякденне життя; суспільство, у якому панують споживацькі ідеї свобода, необмеженість дій бажання мати високий рівень розвитку, вміння любити бажання вирватися із дріб'язкової суєти, пізнати сенс життя і осмислити своє місце в суспільстві 12. Ким став Джонатан для Флетчера Лінда? приятелем; найкращим другом; суперником; учителем. 13. Яку останню настанову отримав Джонатан від Чіанга? Постійно навчатися і ніколи в цьому не зупинятися; Дізнатися, що таке любов; Навчитися товаришувати з іншими чайками; Навчати інших, так він буде збагачувати і себе. 14. Якою здатністю володів Чіанг? Читати думки інших чайок, а свої приховувати; долати відстані за до сили думки; постійно літати, вночі і вдень, хоча був уже поважного віку; ніколи не думати про свої негаразди, бути позитивно налаштованим. 15. Що таке небеса, на думку Чіанга? Це вигадка, міф; головне для чайок - їжа; Це місце і час; Це р, що вище нас; Це досконалість. 16. Чому Джонатан вирішив повернутися на землю? Відвідати батьків передати знання йому було самотньо помститися Зграї 17. Чому чайки покликали Джонатана на Велику Раду? Для того, щоб визнати, що він найкращий у польотах; Щоб навчитися й собі так літати, як він; Щоб звинувати у легковажності й вигнати зі Зграї; Щоб намагатися пояснити Джонатану, в чому його призначення.

 Патріотизм - величний вияв нескінченної
любові до рідного краю. Він, подібно до
любові, керує людською свідомістю, заставляючи робити великі і малі
вчинки в ім'я своєї батьківщини. Патріотизм, виховує великих, сильних
людей, які  здатні пожертвувати життям
заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, волю в
перемогу, віру в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину в
безстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, ідучи впевнено і
безстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу.
Патріот живе у єдності зі своїм народом, він живе своїм народом, адже
життя народу стає його життям. Та нажаль у нашому сучасному
українському суспільстві кількість патріотів з часом зменшується. Багато
людей під впливом економічної кризи, соціальних недостатків починають
презирати сучасну державу. І дух патріотизму в їхніх серцях починає
повільно втухати, як маленький вогник підчас дощу. Дух патріотизму
починає перетворюватись на інший дух - дух презирства. З країни виїзджає
багато людей, юнаки шукають собі "білого білета", щоб не іти в армію, а
дух національної свідомості ледь жевріє своїм маленьким, майже потухлим
вогником. Жаль терзає мою душу, коли проходжусь по звичайному
українському місту, де значна частина населення навіть не знає
української мови, а говорить на чужому всім народам наборі слів із
різних мов, який ми називаємо суржиком. Українська культура
зайшла в тупик із якого не може знайти виходу. Українські патріоти, яких
так потребує суспільство, ніби сплять довгим сном у душах багатьох
українців, проте люди не хочуть розбудити той дух патріота, який все
більше і більше гасне у їхніх серцях, а треба було б! Тоді, коли
кожен українець запалить у своїй душі вогник патріота, весь народ понесе
його у своїй дорозі. Патріотизм кожного із нас, любов до ближнього і до
країни повели б державу вперед. Та не судилося...

Автобіографічній поезії «Мені тринадцятий минало...», яка була написана в далекій Орській фортеці, де поет перебував на засланні.

Головний герой твору — тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя... Раптом герой усвідомлює, що він — кріпак, і це боляче ранить серце підлітка: Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози...

Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга — Оксани — проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми:

Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало Моє...

Кожна людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов'язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з провідних думок вірша — засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. Інша ж думка — кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.