Як ви розумієте слова «Душа, хлопче, вона буває всяка. Одна глибока і бистра, як Дніпро, друга – як Десна, ось третя – як калюжа…» Напишіть роздум, увівши 2 приклади з прочитаних творів ( 10-15 речень)

вот почитай , сказано красиво

Полонені німці зводили будинки у зруйнованому ними місті. Серед німців був Фрідріх. Він розкопав невеличку клумбу, обгородив її і посіяв нагідки. Діти знищили цю клумбу і на її місці поставили хрест, зроблений з паличок і зв’язаний травою. Жінки із співчуттям ставилися до полонених. Фрідріх співав дітям, жінкам виробляв із шматків цегли прикраси. Коли Фрідріх тяжко був хворий,вiн,нажаль,закінчив життя самогубством. Як згадка про нього, на вулиці у зимову пору розцвів ногіток, а у стіні будинку, який зводили полонені німці, в рукавиці була знайдена фотокартка з двома дівчатками. Вона належала Фрідріху.

Це квiти зробили луг такими рiзноманiтн i запашними, оскiльки ïх
було надзвичайно багато — синiх, червоних, бiлих, жовтогарячих,
усякий^-всяких-всякi-всяких-всяких. Дивишся — i очi розбiгаються.
Кожна бджiлка, кожна комашка летить до якоïсь квiтки, як до
знайомого. От ромашка з бiлими широкими пелюстками й золотий серединкою.
На неï сiл метелик iз квiтчастими й легенями, начебто пелюстки,
крильцями. А геть дзвiночок качає раз у раз голiвкою й начебто
кличе: день-дзень, я тут! Глядь, а до нього джмiль у гостi! А
придивитися нижче рiзнотрав'я, — це ж просте чудо! Хто тут тiльки
не мандрує: мурашки своєю злагодженою командою второвують
тропу до свого замка, чорненькi жучки, що поспiшають так, начебто
спiзнюються на якiсь торжества, маленькi метелики, якi спустилися вниз
вiдпочити вiд своïх турбот…
Дивний мир! I хочеться до нього прислухатися, уловити кожний шерех, це
так захоплююче й надзвичайно цiкаво. Я начебто перетворююся в
мандрiвника, що мандрує цим казковим миром за назвою Природа Лiс
узимку. Ви були в лiсi, коли там панує зима? Не щороку в цю пору
лiс буває таким гарним. Цього року вiн незвичайний —
чарiвний. Заходиш у це царство неземноï краси й виявляєшся в
полонi дивних вражень, коли навiть слова сказати не можеш голосно,
тiльки б не злякати якогось дива. Геть дерева набрали на своï
галузi стiльки пухнатого снiгу, що, здається, не витримають дрiбнi
гiлки, i пiрне вниз бiлий водоспад. Усе дерева, кущi коштують
припорошенi снiжинками, начебто готуючись до якогось балу. Хочеться
розмовляти пошепки. А снiгурiв зовсiм це не цiкавить, ïм
приємно перелiтати з галузi на галузь i струшувати снiг. Белочки
теж вискакують на прогулянку, щоб розвеселити себе й навколишнiх птахiв,
якi вiдразу злiтають, якщо десь обсиплеться снiг. I лiс
наповнюється одиночними звуками, така нiжна й неповторними,
начебто сама природа щось шепотить. Десь пташка вiдгукнеться, десь
снiг, що зсипався до пiднiжжя дерев…
Як приємно стояти й слухати лiс