Тема і ідея вірша генезис літаючої голови вона піднімається, як голова, відрубана голова волоцюги. вона промовляє уперше, і вдруге, і втретє свої потойбічні слова: я літаюча голова! над юрмищем площі нависло навскіс її всевидюще летюче бароко. кров гусне в повітрі, розчахнутий зріз тінь відкидає, важку і глибоку: я літаюча голова! сокира невидима в місто ввійшла, стягнути з ів тіла безголові, роззяви напились дешевої крові, та зішкребе слід іржавий з чола привид літаюча голова! жереш мелодрами телевізійні? ти розглядаєш драконів за склом! стіну тобі проламає чолом ожила куля з оркестру фелліні — я літаюча голова! запам’ятай, не сховатись ніде! площа приходить у схови, площа! бруківку темну свято полоще і в реберітаційне небо гряде маска – літаюча голова

Тема цієї постмодерністської поезії Віктора Неборака досить невиразна, так само, як і ідея вірша.  Загальними словами її можна виразити так: показати жах для буття тим, хто "жере мелодрами телевiзiйнi", 
 кошмар суспільних катаклізмів перехідної доби, протиставити сучасний медійний простір "Оркестру" Феліні. Цей твір містить швидше  асоціації, прозорі натяки на деякі явища і являє собою погляд на них очима художника слова.

Дитячі літа є своєрідною психологічною основою для багатьох митців. Недарма кажуть, що вони — найсвітліші в людському житті. Це час щирості та довіри, нескінченного пізнавання світу. Біографічні відомості про дитячі літа М. Стельмаха, а також повість "Гуси-лебеді летять" підтверджують ці міркування. Маленький хлопчик Михайлик — великий мрійник. Коли дідусь каже, що сонце відмикатиме землю золотими ключами, йому стає страшно — а раптом сонце загубить ключі. Коли лебеді летять над селом, йому здається, що від лопотіння їхніх крил лунає дзвін. У цьому виявився талант головного героя сприймати світ поетично й образно. Чому ж він був такий?

Безумовно, згадується матуся Михайла Стельмаха, Ганна Іванівна. Вона добра, ласкава, невтомна трудівниця. Саме ця українська жінка навчила свого сина любити кожну травиночку, милуватися росою вранці та заходом сонця ввечері. Як не згадати з цього приводу епізод із насінням. Михайлик повівся як благородна людина, допомігши голодній жінці з дитиною. Він віддав їм своє насіння. Мати не журила його, а навпаки, схвалила цей вчинок, бо прагнула навчити сина допомагати людям, бути уважним до горя інших.

А скільки доброго зробили для Михайлика батько, дід Дем'ян, дядько Микола, якого прозвали Бульбою, бабуся, яку він дуже любив. Його дитинство було сповнене незвичайним, романтичним, казковим світом. І кожен із нас зможе побачити перед собою образи простих, добрих, Щирих трударів, серед яких пройшли дитячі роки малого Михайлика.

Ставши дорослим, Михайло Панасович був добрим батьком для свого сина та дочки, ростив їх у любові, розповідав про все те, що так любив із дитинства, тому, мабуть, молодому поколінню так подобаються твори цього письменника. Світ людей, яких змалював Михайло Стельмах, дуже сподобався і мені. Часом здається, що я теж живу серед чудової природи Вінничини. відчуваю запах квітів, вслухаюсь в "бентежні звуки далеких звонів", що їх струшують на землю з високого піднебесся оті казкові гуси-лебеді, повертаючись навесні з далекого вирію.

Ра́дость — внутреннее чувство удовлетворения, удовольствия, весёлого настроения и счастья, ласкательное обращение. Является положительной внутренней мотивацией человека. Радость считается противоположной грусти, печали. Радость может отделяться от удовлетворения и удовольствия и даже противопоставляться им.Ра́дость — внутреннее чувство удовлетворения, удовольствия, весёлого настроения и счастья, ласкательное обращение. Является положительной внутренней мотивацией человека. Радость считается противоположной грусти, печали. Радость может отделяться от удовлетворения и удовольствия и даже противопоставляться им.