Моє ставлення до першого недорадника

Коли був живий мій прадід, він часто садив мене на коліна і розповідав про війну. Щоразу це була нова розповідь про дружбу, бойових товаришів, подвиги і військові будні. Тоді я не розумів, що війна – це не тільки красиві історії, здатні викликати в душі патріотизм, гордість, хоробрість.

Згодом я зрозумів, що війна – це найстрашніший злочин проти людства. На війні гинуть діти, дорослі, люди похилого віку. Часом вони не мають ніякого відношення до війни, їм просто не пощастило. Не пощастило народитися в цей час і в цьому місці. Війна позбавляє людей без даху над головою, звичного життя, роботи. У період війни мирні люди не живуть, вони – виживають. Виживають, намагаючись сховатися від обстрілів і прогодуватися. Деякі змушені бігти, рятуючи своїх дітей і кидаючи все, з чого складається їхнє життя.

Військові, які захищають свій будинок, безсумнівно, заслуговують на повагу. Всі ми пам’ятаємо і знаємо про Велику Вітчизняну війну. Ми шануємо пам’ять загиблих і пишаємося героями того страшного часу. Війни в сучасному світі не менш жорстокі. Більш того, розроблені нові види зброї, здатні знищити все живе. Згодом, я впевнений, з’являться нові герої, ті, хто зараз захищає свою Батьківщину в війнах по всьому світу. Їх біографії навчатимуть на уроках історії наші нащадки і відчувати почуття гордості, що вони їх земляки.

Війна залишає за собою розруху. Розбиті бомбардуваннями будинки, вулиці, заводи, і навіть цілі міста, а слідом за ними і людські долі … Хтось не дочекався батька або сина, хтось повернувся з війни інвалідом, у кого-то зруйнований будинок. Чи замислюються про це ті, хто знає про війну лише зі сторінок підручників і військових фільмів? Думаю що ні. Хоча ніхто з нас не застрахований, що через час війна прийде і в його будинок.

На питання «Як я ставлюся до війни?» У мене є тільки одна відповідь: «Я її боюся!». І це страх не тільки за своє життя. Це страх за мою сім’ю, мою країну, за все людство.

 «Тореадори з Васюківки»

Пригодницькі твори та фантастика в усі часи були улюбленими творами підлітків. Хто ж з нас не мріяв стати учасником таких незвичайних пригод, які довелося пережити Робінзону Крузо з книги Даніеля Дефо або таких подорожей, як подорож Діка Сенда з книги Жуля Верна «П’ятнадцятирічний капітан»? А хто з нас не мріяв стати таким розумним та винахідливим, як Шерлок Холмс, герой творів Артура Конан Дойля, який розплутував найскладніші злочини лише силою свого розуму? Та все ж таки це дуже далекі від нас герої, яких від нас відділяє час та відстань. А ось читаючи оповідання Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки», добре розумієш, що це дійсно твоє, дійсно рідне і близьке. Бо ти сам та й твої друзі досить часто опинялися у ситуаціях, схожих на ті, у які потрапляли головні герої цього твору. Особисто мене незвичайні події, які відбувалися з хлопцями – Явою та Павлушею, захопили і перенесли до рідного села хлопчаків, де я стала учасницею усіх тих забавок, які придумували хлопці.

Головні герої оповідання мені настільки сподобалися, що коли б у мене була можливість написати кому-небудь з них листа, я б задоволенням звернулася до кожного з них. Якщо б я могла написати листа Яві, я б звернулася до нього приблизно з такими словами:

«Добрий день, Яво! Ти мене зовсім не знаєш, але особисто мені здається, що я тебе знаю вже не один рік. У всякому разі, я знаю багато твоїх пригод і витівок, знаю де ти живеш, знаю твоїх друзів, знаю, як ти виглядаєш, вважаю, що знаю і твій характер. Добре взнати тебе мені до дуже цікава книга В. Нестайка, в якій ти і твій кращій друг Павлуша були головними героями.

Ви з Павлушею найкращі друзі та напарники, затоваришувати з вами хотіла б і я. З вами мені було б дуже цікаво, бо ти постійно вигадуєш різноманітні витівки, які іноді, на перший погляд, здаються навіть злими, але це зовсім не так, бо ви з Павлушею лише хочете, щоб у селі ви завжди були на виду і щоб про вас постійно говорили. Мені здається, що тієї енергії, яка буквально фонтанує з тебе, вистачило б і на мене. Та й сама я здатна вигадувати цікаві розваги, які обов’язково б тебе захопили.

Я впевнена, що, незважаючи ні всі свої витівки, ти, Яво, добрий, співчутливий до чужого горя та сміливий хлопець. Крім того, я розумію, що попри усі твої суперечки з Павлушею ти для нього справжній друг, таким би справжнім другом ти був би і для мене.

Мені було дуже цікаво читати оповідання про твої пригоди, при кмітливі, веселі і відчайдушні витівки, які ти вигадував і разом з Павлушею приймав у них участь. Не менш цікаво мені було б разом з тобою брати участь у цих витівках.

Книга В. Нестайка «Тореадори з Васюківки» мені дуже сподобалася, а поки я її читала, ти, Яво, та твій товариш Павлуша стали для мене справжніми друзями. Я сподіваюсь, що якби нам довелося жити в одному селі, ходити в одну школу та разом відпочивати, я б теж стала для тебе не менш гарним другом, ніж Павлуша.

Ти, Яво, добрий, веселий та дотепний, і спогади про тебе залишаться у мене на все життя. А зараз я з тобою прощаюся і сподіваюся, що усе твоє життя буду добрим, веселим і щасливим, як і твоє дитинство.

До побачення, Яво, і усього тобі найкращого!»

Моє вітання тобі,любий друже!
Перш за все хочу поділитися з тобою враженнями від подорожі до моря.
На машині ми приїхали до Алушти. Дух перехоплювало,коли ми проїджали понад бездонними проваллями, а десь вдалині виблискувало блакитно-зеленаве море. Гірські пейзажі вражали своєю величчю, а вузька звивиста дорога лякала. Аж ось ми побачили Коктебель - невеличке і затишне містечко, що потопало в квітах та екзотичних рослинах. І тепер мені здається, що найкрасивіше море саме біля Кара-Дагу. Воно синє-синє і надзвичайно прозоре. Я пірнав в його ласкаву теплінь з розплющеними очима, дивився на таємничі водорості, на повільний рух барвистих рибок. Море було таке тепле, таке ласкаве, що передати це словами не можливо!
Величезне задоволення ми отримали, відвідавши місцевий дельфінарій. Саме там я переконався, що дельфіни справді розуміють людей і можуть з ними спілкуватись. Один з них сподобався найбільше, бо він крутився у воді, підстрибував, на льоту хапав рибу.
На узбережжі Тихої Бухти багато атракціонів, але з усіх мені найбільше вразив водяний мотодельтоплан. Так приємно було дивитися, коли він плавно здіймався у повітря і, наче величний птах, кружляв понад морем.
Найбільшу ж насолоду я отримував, коли сидів на березі і слухав море. 
Мені сумно, що ти всього цього не бачив. Але гадаю, що ти теж колись побуваеш тут і закохаєшся в Коктобель так само, як і я