Звичаї і традиції. основа української культури

Наш український народ має багату і оригінальну культуру, надбану численними поколіннями. З давніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо життя. Вони закладені в українських звичаях, святах, обрядах, фольклорі. Це — світовідчуття та світосприймання нашого народу. Українські традиції пояснюють та обґрунтовують взаємини між людьми, між людьми і природою, духовну цінність кожної окремої людини, і народу взагалі.
Рід наш прекрасний духовністю. Наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона; всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.

Твір-роздум

Тема:"Човен, море, хмари, вітер. Яке значення мають ці образи у творах українських поетів-романтиків?"

Поезія- це частинка серця творчості України і її митців, яка є невід'ємною в Українській літературі і культурі.

Наші поети творять прекрасні поезії зі старих давен до сьогодення, і для їх створення митці використовують чимало епітетів, гіпербол, порівнянь, іроній, синоніми, застарілі слова і чимало іншого. І деколи поети пишуть такі вірші, де деякі предмети чи тварини мають далеко інше значення, які деколи можна зрозуміти не з першого разу перечитування. І ось наприклад набір слів: Човен, море, хмари, вітер, і ось Євген Гребінка Павлович використав ці слова, але у творі вони мають далеко інші значення, ніж у дійсності. І випливає таке питання "а а що тоді ці слова означають у поезії?". Це досить важке і сварливе питання, тому що кожна людина у поезії ці слова може сприймати по різному, в тому числі і сам Євген Павлович, і для кожної ці слова можуть нести в собі той чи інший смисл, але є один приклад нового значення для цих слів, як їх сприймає Євген Павлович у своїй відомій поезії "Човен". У своїй поезії Гребінка показав ці самі слова, що човен пливе у глибокому морі, але йому заважають хмари, вітер і хвилі. Хтось може це зрозуміти, як звичайне оповідання, але автор до нас хотів донести далеко не розповідь про природу моря. Він у своєму творі показав життя! А чому саме життя? Тому що Євген Павлович охарактеризував життя словами, які є у заголовку. Він зобразив, що Човен-це людина, яка живе, Море- це життя, а Вітер, Хвилі, Хмари- це перешкоди у нашому житті. Автор показав і охарактеризував життя звичайним набором слів, і це геніально, бо не кожен може охарактеризувати Важке просто, так щей і в художньому стилі. Поети характеризують Важке легко і віршовано, що я вважаю геніальним і прекрасним. І кожен поет чи письменник описує щось одне другим по різному, і кожного треба розуміти по різному.

Объяснение:

Ось тобі маленький твір. Надіюсь, він тобі пригодиться ^^

Произведение известной украинской писательницы Эммы Андиевской "Сказка о Яян" написано в жанре притчи. В этой сказке автор подчеркивает, что в любом городе мира, жители которого знают только свое собственное "я", никогда не будет счастливой жизни и строя.

Сюжет сказки довольно прост: маленький пастушок собирал на пастбище свое стадо коз и провалился в глубокую пропасть, когда был на одном из выступлений и не удержался на нем. Очнувшись, мальчик увидел, что оказался в незнакомом ему городе.

Пытаясь узнать, что это за город, пастушок обошел почти всех жителей, но в его сторону даже никто не взглянул. Голодному пришельцу никто не , никто не дал ему и горбушку хлеба. Каждый горожанин занимался постройкой собственной башни и был настолько увлечен этим строительством, что ни на кого не обращал внимания. Жители этого удивительного города даже не общались между собой.

Блуждая, пастушок встретил старичка, у которого завалилась башня. Может, поэтому он ответил на вопросы мальчика. Дедушка рассказал ему, что яне питаются исключительно собственным "я", а когда оно заканчивается, жители загадочного города просто умирают. Но из-за того, что они ни на кого не обращают внимания и ни с кем не общаются, их "я" неисчерпаем, поэтому они почти вечны. А о себе дедушка рассказал: "Меня опали немощи только потому, что я чужак и настоящим янином так никогда и не стал, хотя и прожил здесь почти весь свой возраст".

Выслушав дедушку, пастушок решил поскорее бежать из этого страшного города. Но его окружала высокая стена, а все ворота были закрыты на большие замки. Ему и здесь дедушка, который рассказал, что ворота можно открыть, просто сказав ей "ты". Из-за того, что они этого слова не признают, ни одна брама никогда и не открывалась. Мальчик обрадовался такой возможности убежать из города и пригласил вместе с собой дедушку. Но тот отказался, ссылаясь на свою немощность и близкую смерть. Но пастушок пообещал, что вынесет его на руках, чтобы тот хоть на конец жизни подышал свежим воздухом.

Пастушок взял на плечи дедушку, низко поклонился и обратился к воротам: "Уважаемые ворота, была бы ты так ласкова и выпустила нас на свободу, потому что только ты можешь нас выпустить". Ворота открылись и мальчик внезапно оказался на том же пастбище, из которого попал в город яян. А когда пастушок вспомнил свою ношу, то за плечами у него оказался не дедушка, а полный мешок самоцветов.

В произведении Э. Андиевской "Сказка об яянах" поучительное содержание заключается в том, что настоящий человек не может жить только собственным "я", не замечая вокруг других людей, не заботясь о них. А вот добро, которое отдается другим людям, обязательно возвращается. Так что щедрых душой людей всегда ждет вознаграждение.

Объяснение: