Виписати епітети і метафори з поезії "мрії" українка леся у дитячі любі роки, коли так душа бажала надзвичайного, дивного, я любила вік лицарства. тільки дивно, що не принци, таємницею укриті, не вродливі королівни розум мій очарували. я дивилась на малюнках не на гордих переможців, що, сперечника зваливши, промовляють люто: "здайся! " погляд мій спускався нижче, на того, хто, розпростертий, до землі прибитий списом, говорив: "убий, не ! " не здававсь мені величним той завзятий, пишний лицар, що красуню непокірну взяв оружною рукою. тільки серце чарувала бранки смілива відповідь "ти мене убити можеш, але жити не примусиш! " роки любії, дитячі, як весняні води, зникли, але гомін вод весняних не забудеться ніколи. він, було, мені лунає у безсонні довгі ночі і єднається так дивно з візерунками гарячки: мріє стеля надо мною, мов готичнеє склепіння, а гілки квіток сплелися на вікні, неначе грати. од вікна до мене в хату червонясте світло впало, — чи то вуличнеє світло, чи то полиски пожежі? що се так шумить невпинно? навісний, безладний гомін! чи в крові гарячка грає, чи війна лютує в місті? чи се лютий біль у мене тихий стогін вириває, чи то стогне бранець-лицар, знемагаючи на рани: "хто живий у сьому замку? хто тут має серце в грудях? другом будь, зійди на вежу, подивись на бойовисько! подивись на бойовисько, хто кого перемагає? чи над лавами ще в’ється корогва хрещата наша? коли ні, — зірву завої! хай джерелом кров поллється, будь проклята кров ледача, не за рідний край пролита! ні, я чую наше гасло! ось воно все голосні зав’яжіть тісніше рани, шкода кров губити " так дитячі мрії грали між примарами гарячки. а тепер? — гарячка зникла, але мрії не зникають. і не раз мені здається, що сиджу я у полоні і закута у кайдани невидимою рукою, що в руці у мене зброя неполамана зосталась, та порушити рукою не мені кайдани. глухо так навколо, тихо, не шумить гарячка в жилах, не вчувається здалека дикий гомін з бойовиська. так і хочеться гукнути, наче лицар мрій дитячих: "хто живий? зійди на вежу, подивися наокбло! подивись, чи в полі видко нашу чесну короговку? коли ні, не хочу жити, хай мені відкриють жили, хай джерелом кров поллється, згину я від згуби крові. будь проклята кров ледача, не за чесний стяг "

Епітети: дитячі любі роки, вродливі королівни, безпощадній зброї
Метафори і порівняння: Мріє стеля надо мною, Мов готичнеє склепіння?

Объяснение:

Добро і зло у творі "Русалонька із 7-в":

Нещодавно на уроці української літератури ми познайомились із текстом М. Павленко "Русалонька із 7-В". Цей твір розкриває важливі вічні теми - боротьби добра і зла. Юна Софійка пліч-о-пліч зустрічається зі злом, намагається йому протистояти. Ця смілива дівчинка є уособленням добра. Вона щиро кидається на до друзям, намагається витягнути їх із неприємностей.

Прикладом добрих та щирих людей є також Сашко та Сніжана, а ось лукавство та лицемірство уособлює Вадим. Лише доброта заслуговує поваги, а слабкодухість та підступність мають бути засуджені. Я впевнена, що і у житті добро завжди перемагає зло, адже це дійсно справедливо. Герої об'єднались у своїх стараннях, що до родині Кулаківських знову стати щасливими.

Десь, колись, в якійсь країні, 

Де захочете, там буде, 

Бо у казці, та ще в віршах, 

Все можливо, добрі люде; 

Десь, колись, в якійсь країні 

Проживав поет нещасний, 

Тільки мав талан до віршів 

Не позичений, а власний. 

Поет не відрізнявся особливою вродою, але його душа була прекрасна. Він приходив кожного дня у діброву і там писав свої пісні. 

Одного разу за цим заняттям його побачив лицар Бертольдо, що поспішав на полювання. Лицар обурився, що поет не дає йому проїхати, до того ж йому довелося об’їжджати дивного співця. В серці гордого вельможі запалився вогонь. 

Після полювання лицар відбився від своїх стомлених товаришів та знову зустрівся зі співцем. Він запропонував поетові гостинця, але той відмовився, пояснивши, що вже має всі багатства світу — свій талант і душу. 

2 

Якось ввечері лицар Бертольдо прийшов до співця та розповів про своє нещасливе кохання до вродливої донни Ізидори. Поет написав серенаду, яку закоханий проспівав під вікном дівчини, здобувши її прихильність. 

3 

Скоро відгуляли весілля, на яке співця запросити забули. Подружнє щастя лицаря тривало недовго: король надумав воювати, тому змушений був попрощатися з дружиною. Спочатку всі його битви були успішними, але ось військо вже другий місяць не може взяти вороже місто й починає бунтувати. Дух воїнів піднімають співці, серед яких давній знайомий лицаря. Вдячний Бертольдо обіцяє нагородити його. 

Вже давно лицар повернувся з походу, живе щасливо зі своєю дружиною. Та все більше починає він утискати людей, обдирати їх, щоб збільшити своє багатство. Скрізь чути плач і стогін. 

Нарешті мужики повстали проти свого пана. 

"В мужика землянка вогка, 

В пана хата на Що ж, недарма люди кажуть, 

Що в панів біліші кості. 

У мужички руки чорні, 

В пані рученька тендітна; 

Що ж, недарма люди кажуть, 

Що в панів і кров блакитна! 

Мужики цікаві стали, 

Чи ті кості білі всюди, 

Чи блакитна кров проллється, 

Як пробити пану груди?" 

Отаманом повсталих став знайомий панові поет. Бертольдо послав до нього своїх слуг, щоб підкупити, але співець не пристав на його пропозицію. 

Тоді лицар погрожує заарештувати непокірного. Посланці прибувають до хворого поета, біля якого зібралися люди за порадою, та повідомляють наказ пана. 

Врешті поет заплатив за свій спів головою, але люди пам’ятатимуть про нього, а його пісні даватимуть їм наснагу та сили.