Чи актуальна проблематика твору наталка- полтавка і.котляревський у наш час?

Звісно актуальна! Так як більшість ситуацій зображених у творі - можуть виникнути і в наш час. Ідея самого твору складається з оспівувань духовної величі, але не тільки це надає твору актуальність, найактуальніше - станова і майнова нерівність. Далі вже йде звичайна драма про кохання, яка буде актуальною завжди!

"Метелиця чи дівчина" - це вірш Олександра Олеся, який розглядає тему краси природи та її взаємодії з людьми. У ньому автор порівнює зимову метелицю з дівчиною і намагається знайти спільні зорові та слухові образи для цих двох явищ.

1. Зорові образи:
- У вірші Олесь описує метелицю як "сніжний вінок" та "срібні сніжинки". Ці образи дають відчуття білого, світлого й майже крижаного явища. Так само, дівчина може мати світлу, білу шкіру і волосся, що нагадує сніг або метелицю.
- Олександр Олесь також використовує образи "зимові очі" та "білі очі" для опису метелиці. Це може посилатися на блакитну або сірі очі дівчини, які виглядають як іскри серед білого покриву.

2. Слухові образи:
- У вірші Олесь описує, як метелиця "шумить" та "сиплеться". Ці слова створюють звукові образи, схожі на шелестіння і хруст снігу. У дівчини можна уявити приємний голос або сміх, які так само можуть звучати як звуки шуршання снігу чи крику метелиці.
- До слухових образів можна також віднести "дихання зими" та "стогін зимових ставків" - це особливі звуки, які можна асоціювати з вітром, холодом і снігопадом. Дівчина може мати приємний та спокійний голос, як шелестіння вітру чи музику холодних зимових днів.

Враховуючи зазначені образи, можна висновувати, що метелиця та дівчина можуть мати спільні зорові образи, такі як білість, світлість, срібність і блакитність. А слухові образи показують, що як метелиця, так і дівчина можуть створювати звуки, які асоціюються з холодом, зимою і природою.

Це лише моє тлумачення вірша Олександра Олеся. Важливо пам'ятати, що літературні твори можуть мати різну інтерпретацію, і ваше розуміння може відрізнятися від мого.

 Що ще треба для щастя?
Дедалі частіше я замислююсь над питанням: «Для чого я прийшла у цей світ, у чому сенс мого існування? Що корисного можу зробити людям? Чим прикрасити рідну землю?» Саме так: прикрасити, а не байдуже пройти нею! Але, щоб бути корисним, творити добро й красу, слід, на мою думку, мати щиру і красиву душу, бути високоморальною людиною.    А це, перш за все, — чисті думки, прагнення, вчинки і совість. Це і глибока повага до людей, до рідної землі з її славетною історією. Це і вміння гаряче відгукнутися на’чужий біль, прагнення до захистити будь-кого: чи то пташеня, чи сиву людину, рідну матусю чи незнайомця. Це і захоплення красою природи, і бажання самому створювати прекрасне. І над усім цим височіє сувора вимогливість до себе, до власних вчинків.        Я дуже вдячна своїм батькам, які виховали у мені прагнення жити по совісті, не соромлячись своїх думок і вчинків. Та однаково щодня я стикаюсь із ситуаціями, коли важко встояти перед якоюсь спокусою. Пам’ятаєте, що було написано зсередини на каблучці царя Соломона? «І це мине». Цей вислів мені дуже допомагає — я часто пригадую його у хвилини спокуси. Вона, ця спокуса, мине, хибний вчинок буде зроблено. Але ж як потім бути із власною совістю, з душею?..   Отакий я винайшла б боротьби з власними недоліками. Та як же важко усвідомлювати своє безсилля перед недоліками у суспільному житті! Інколи хочеться заплющити очі, щоб не бачити жебраків, лиходіїв, заткнути вуха, щоб не чути лайки, сховатися, щоб не стикатися з несправедливістю, не бути ошуканим власними ідеалами, прищепленими дорослими! Ось, мабуть, коли вперше з подивом зіставляєш гармонію духовної краси людини і прояви ницих вад суспільства.   Звісно, у своєму віці я не можу втручатися у вирішення «дорослих» справ, бо не достатньо в них розуміюсь. Але хіба усе так кришталево прекрасне у житті моїх однолітків? Хіба немає у нас, старшокласників початку XXI століття, вад, які ми самі в змозі виправити? Я навіть міркую так: якщо доросла людина скоїла злочин, то і у своєму дитинстві вона теж у чомусь хибила. От і виходить, що ні я, ні мої однолітки вже зараз не повинні, просто не мають права бути байдужими гачами суспільних недоліків (хай поки що на рівні свого віку).    А як настане час, нам не буде соромно за свою пасивність, бездіяльність. Це буде, я впевнена, час втілення наших найкращих мрій у життя. Я припускаю, що для багатьох, можливо, це будуть суто особисті мрії. Але головне — це те, заради чого ти прийшов у цей світ: удосконалення людства, поліпшення його життя. Власними вчинками ти мусиш довести, що твоя зірка запалала недаремно (я вірю у леґенду, за якою народження людини знаменується народженням зірки). І нехай це лише красива легенд а, але твоя зірка, як Данкове серце, повинна світити людям, випромінюючи добро.   …А поки ми ще просто школяра. Зі своїми захопленнями, уподобаннями, із своїми улюбленими (і не дуже) справами й обов’язками. Я, наприклад, дуже люблю танцювальне мистецтво, вже багато років відвідую танцювальний ансамбль. Коли кружляєш у веселому танку, здається, що весь світ радіє разом із тобою — і тоді хочеться зробити його ще щасливішим.   І я вірю, що зможу втілити цю мрію у життя. Для цього я намагаюся добре вчитися, вдосконалювати свої знання, щоб у майбутньому стати досвідченим фахівцем, приносити користь суспільству. А якщо здійсниться моя мрія стати журналістом, я намагатимусь своїм правдивим словом збуджувати у людей найкращі почуття, закликаючи їх догідних вчинків.