Цитатна характеристика образів із повісті "земля" сави та михайла. )

Сава:

Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного30[30] й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям.

Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись.. . та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!

Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра.. .

Михайло:

І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.

Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.

Сава про нього так казав: "Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!.. ".

З дитинства ми знаємо, що природа — це дар Божий, вона дає мам їжу, одяг, житло. Нам відомо, що тільки планета Земля та ми, її жителі, маємо цей величний дар. Інші планети Сонячної систе­ми — це великі пустелі, без жодного деревця та квіточки. Тому ми, безперечно, повинні цінувати її дари. Від нас природа потре­бує тільки трохи уваги та піклування, а не підкорення.

По-перше, естетичну насолоду людина дістає від краси й чис­тоти. Коли ж навколо бруд, то з часом людина сприймає його як щось звичне й переносить це сміття собі в душу. А це страшно. Тож довкілля потребує турботи. Наприклад, моя школа щороку проводить акцію «Екологічна стежка» в парку «Нивки». Здава­лося б, ця зелена оаза знаходиться в центрі міста, люди сюди при­ходять відпочивати, але навколо дуже брудно. Ось вам і підко­рення природи людиною! Складається враження, що жодного відвідувача парку це не турбує, люди н далі його забруднюють. Тож мій клас щороку бере участь в екологічній акції, збираючи сміття.

По-друге, природа віддячить сторицею тому, хто її любить. Та­ких людей вона робить добрішими й мудрішими. Переконливим прикладом з української літератури щодо наведеного аргументу вважаю дядька Лева з драмн-феєрії Лесі Українки «Лісова піс­ня». Він ретельно охороняв і розумів природу. Провівшії в лісі все життя, повірив, що природа — жива, тому ніколи не зрубав дерева, охороняв дуб. І ліс любив дядька Лева, даючи йому все необхідне.

Отже, не треба вдавати із себе володарів природи, яким усе дозволено. Потрібно схаменутися й зрозуміти, що природа не вічна, особливо коли ми так нищимо її власними діями. Потрібно берегти природу заради нащадків та життя на землі, а ще краще — навчитися жити з нею в гармонії.

Я вважаю,що кожна людина має якусь мету. Хтось спати успішним, знаметим, а хтось-вилікувати свою хворобу чи вступити в омріяний заклад. Але праця на досягнення її найважливіша.
По-перше,мета-це тільки початок руху до чогось нового. Кожна людина ставе собі за ціль досягнення чогось нового. Та одна втілює свою мету в життя, а інша обмежується тільки думкою про неї.
По-друге, з часом наші погляди на життя змінюються, тому ми змінюємо свої цілі. Та якщо не працювати над метою, то вона просто буде змінюватися з часом і нічого хорошого з цього не вийде, тільки ти втратиш час на корисні для тебе речі.
По-третє, досягти своєї мети-це найкраще, бо саме ти побачиш свої старання. А разом із тобою пишатимуться і рідні. Без руху до мети, вона так і залишиться забутою всіма, ніхто навіть не згадає про неї через деякий час.
Отже, щоб досягти своєї мети в житті потрібно працювати, ставити нові цілі, дотримуватися порядку та досягати поставленої мети. Досягнувши свою мету-ти можеш з гордістю показати світові та собі, що ти зміг виконати її, а не просто змінити на більш просту.
якось так, сподіваюся до