Григір тютюник найцікавіші роки його життя ! заранее

1931 рік Народився в селі Шилівка, Полтавська область в селянській родині

1937 рік Заарештували батька Григора (заслали на Сибір), мати виходить заміж за іншого.

1937 рік Малого Григора взяв до себе дядько Филимон Васильович Тютюнник. Він та його дружина були вчителями.

1938 рік Дядя і тітка віддають Григора до школи в український перший клас, який нараховував сім учнів. Але згодом клас розформували і його перевели в російський клас.

1946 рік Після закінчення 5 класу пішов в Зіньківське ремісниче училище № 7, де одержав спеціальність слюсаря. Працював на Харківському заводі ім. Малишева, але захворів на легені, повернувся до тітки в Шилівку. Не відпрацювавши належних трьох років, за що відсидів 4 місяці в колонії.

1950-1951              роки Знову живе у дяді і тітки, працюючи тепер уже в гаражі при шахтобуді Краснолуцької автотранспортної контори.

1951 рік Тютюнник пішов до армії, служив у морфлоті радистом у Владивостоці. Після демобілізації закінчив вечірню школу, працював токарем у вагонному депо.

1957 році Навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті. Саме тут він захопився літературною працею і самоосвітою. Григору приходить  папірець, який сповіщав, що його батько ні в чому не винен і реабілітований посмертно.

1961 році Григор пише перші новелли «В сумерки» (російською мовою і за підписом «Григорий Тютюнник-Ташанский» ) і «Крестьянка»

1962 рік Після закінчення Харківського університету Тютюнник учителював у вечірній школі на Донбасі.

1963 рік Переїзджає до Києва, редакції газети «Літературна Україна», публікує в ній кілька нарисів на різні теми та перші оповідання:

1966 рік Публікація першої книжки «Завязь», що принесла йому популярність

1968 рік Отримав премію за оповідання «Деревій»

1970-і роки Багато пише. Виходять друком збірки «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Отчие пороги».

1980 Григорові Тютюннику присуджено республіканську літературну премію ім. Лесі Українки. В останні місяці життя письменник працював над повістю «Житіє Артема Безвіконного».

 6 березня 1980 Григір Тютюнник покінчив життя самогубством (через чиновницький диктат в літературі). Поховано письменника на Байковому кладовищі в Києві

Тема: зображення трагедії селянки-покритки, зумовлену таким суспільним ладом, при якому пани могли безкарно знущатися з трудящих.
Ідея: висловлення глибокого співчуття до жінки-покритки і водночас, засудження жорстокості, підступності, бездушності панів, які глумилися над кріпаками (офіцер).
Основна думка:
а) Шануйтеся ж, любі, в недобру годину / Щоб не довелося москаля шукать.
б) Через нещасливу долю своєї героїні Т. Шевченко розкриває соціальне коріння трагічної матері-покритки в тогочасному суспільстві й висловлює гнівний протест не лише проти консервативного побуту, забобонів і передсудів недобрих людей, а й проти існуючого ладу.

Відповідь

29 вересня 1845 р. — народився Іван Карпович Тобілевич в с. Арсенівка поблизу Єлизаветграда. Навчався в Бобринецькому повітному училищі.

1859 р. — працює писарчуком станового приставу в містечку Мала Виска.

1864 р. — на службі в повітовому суді.

1865 р. — переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, публікував літературно-критичні статті, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

1870 р. — одружився з Надією Карлівною Тарковською, тіткою єлисаветградського поета й журналіста Арсенія Тарковського (її внучатий племінник — відомий російський кінорежисер Андрій Тарковський). Як посаг отримав родинний хутір Тарковських. Надія Карлівна народила йому 7 дітей.

1881 р. — втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.

1883 р. — в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М.Старицького.

1883 р. — одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького.

1884 р. — заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна».

1886–1887 рр. — опублікував п’єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля».

1886 р. — у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І.Карпенка-Карого.

1887 р. — отримавши дозвіл на звільнення, повернувся з дружиною Софією в Україну й оселився на хуторі, названому на честь першої дружини, Надії (у Єлисаветградському повіті). Нині хутір є історико-культурним заповідником.

1888 р. — з І.Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського.

1890 р. — вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».

1897 р. — склав записку до з’їзду сценічних діячів у Москві, присвячену переслідуванню українського театру, яку з трибуни з’їзду виголосив Панас Саксаганський.

1899 р. — написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини 18 століття.

1900–1904 р. — створив власну трупу, написав п’єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море».

1906 р. — захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліна.

15 вересня 1907 р. — Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.