Символи й образи у повiстi «тіні забутих предків»

Образи:

1.Іван Палійчук – 19 дитина в сім’ї. Часто проводив час в лісі, адже не відчував спокій поруч з людьми. Згодом знайомиться з Марічкою Гутенюк – донькою ворожого роду. Спочатку між ними зароджується дружба, а далі – кохання. Через смерть батька Іван пішов працювати на полонину, але повернувшись додому, він дізнається, що Марічка загинула. 6 років про Івана нічого не чути, на 7 рік він повертається додому і одружується з Палагною. Та весь час він згадує Марічку. Одного разу він побічив нявку в образі коханої, через що впав з гори і загинув.

2.Марічка Гутенюк – кохана Івана. Має великий талант:складає вірші, гарно співає. Коли Іван пішов в полонину, падає в Черемош і гине, її тіло знаходять в іншому селі.

3.Палагна – дружина Івана. Вона з багатої сім’ї, добра господиня. Через байдужість чоловіка стає коханкою сусіда Юри.

4.Юра – сусід Івана та Палагни. Мольфар, має надприродні здібності. Стає коханцем Палагни і намагається згубити Івана.

У творі дуже багато міфічних символів:

1.Символ води. З однієї сторони це джерело життя,  але з іншої – ріка смерті, яка забрала Марічку.

2.Земля – середній рівень буття. Вона дуже схожа з характером головного героя, адже може бути як квітучою, животворною, так і сухою, мертвою.

3.Міфологічні істоти : вони живуть поряд з людьми; Іван знав, що на світі панує нечиста сила; в лісах повно лісовиків, часто блукає чугайстр, нявки розводять танки, в скелях ховається щезник; в ріках водяться русалки.  В кінці Іван помирає саме через нявку, яка явилася в образі Марічки. 

Серед кращих винаходів людства поезія займає почесне місце. скільки століть люди намагаються розумом пояснити чудо поезії! чому вірші здатні чарувати, підбадьорювати, надихати на подальшу боротьбу? або, навпаки, заспокоювати, зцілювати душу. як вдається поетам так глибоко проникати в людські почуття? так ніжно розповідати про кохання та гостро — про нанависть та ревнощі? дотепер немає відповіді на питання, в чому секрет поетичних чарів. поезія залишається загадкою. тим більше вона вабить читачів. навіть тот, хто кричить: “не люблю віршів всіляких поетів! ”, мабуть, просто не читав шедеврів. інакше обов'язково знайшов би собі поетів до душі. я вважаю, що мені поталанило, тому що я розумію та люблю поезію. ну, звичайно, не всю. бувають і погані вірші. до того ж смаки людей різноманітні, як і поетичні твори. мені ближче сучасні поети. зараз читати нові вірші є інтернет. часто знаходжу там твори, які подобаються. імен авторів я потім, мабуть, не . а от поезії залишаються в пам'яті. звичайно, я люблю українську класичну поезію. справжнім генієм є тарас шевченко, і рівних йому немає. дуже ніжна та водночас бунтівна, сильна поезія лесі українки. “ще не було епохи для поета, але були поети для епох” - ці слова точно про них написала ліна костенко. також прекрасна лірика максима рильского та володимира сосюри. а які чудові вірші про кохання писав наш поет павло тичина! читаєш та відчуваєш, що вони неначе торкають струни серця. “поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі”. ці рядки належать вже згаданій українській поетесі — ліні костенко. вони якраз спі з моїм відчуттям поетичних творів.

Драматургічну діяльність І. Карпенко-Карий розпочав людиною немолодою, збагаченою великим життєвим досвідом. Він був вірний життєвій правді, виявляв посилену увагу до складних явищ тогочасної дійсності. Саме тому він шукав нові шляхи в українському драматичному мистецтві.
Уже в драмі “Сто тисяч” він розкриває характер глитая глибше, досконаліше. Головний персонаж Герасим Калитка – український “чумазий”. Єдина святиня для нього – це гроші. Він черства людина до всіх, але коли згадує про гроші і землю, то його черствість
де й дівається: “Як радісно тебе загрібати до купи, в одні руки…”
Калитка сам не доспить і родичам, наймитам не дає часу на відпочинок, бо вважає, що праця – то гроші, багатство: “Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають”.
На думку Калитки, далеко не заїдеш на одній ощадливості, тому він шукає інших шляхів збагачення. Він обдурить кого завгодно. Це й погубило його, адже той, хто обдурить іншого, обов’язково сам пошиється в дурні.
Калитка ж спробував обдурити шахрая досвідченого, та той йому, замість грошей, підсунув мішок з чистим папером.
Герой п’єси, доведений
до відчаю, вирішує покінчити зі своїм життям. Але коли вийняли з петлі, він говорить: “Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!”
Герасим засліплений жадобою, тому й сам винен у тому, що з ним сталося. Життя для нього нічого не варте. Це потворне явище у будь-який час і в будь-якому суспільстві.