Характеристика образів діда платона і діда савки («ніч перед боєм») , !

Дід Платон в оповіданні "Ніч перед боєм" постає перед нами старим,але досвідченим та мудрим чоловіком,котрий був авторитетом для всіх молодих солдат. Дід перевозив молодих хлопців через річку, висловлюючи свою думку про життя, мудруючи та повчаючи. Це людина стара,але надзвичайно розумна та безстрашна,але наповнена мудрістю та досвідом. У діда був друг Савка, який також разом з ним до переправляти хлопців на ту сторону річки. Дід Савка був бідно одягнений, на голові стирчала шапка,мов коров'ячий кізяк. Не дарма Савка та Платон є не лише сусідами,а й друзями,адже вдачею, розумом та досвідом вони надзвичайно схожі.

Вчора ми з другом ходили в ліс кататися на лижах. Снігу намело ... замети майже в ріст , тільки лижня нагадувала, що тут є життя. Іноді зустрічалися пташки , що сидять на гілках , наїжачившись , схожі на кульки і як нам здалося голодні . Ми з другом вирішили розповісти у класі про голодних лісових жителів і зробити годівниці. У класі всі почали придумувати з чого будемо робити годівниці і на завтра домовилися разом з батьками йти в ліс розвішувати годівниці. Для синичок ми припасли шматочки сала , і горішки для білок. У ліс прийшов весь клас , у кожного в руках була годівниця , у кого з великої пластикової пляшки , у кого із взуттєвої коробки , а деякі навіть встигли зробити дерев'яні будиночки. Розвісили годівниці на гілках , насипали насіння і стали чекати коли ж птахи зрадіють і почнуть злітатимуться до їжі . Батьки пояснили нам , що ми так шумимо , що птахи і білки бояться наблизитися до наших годівниць. Ми вирішили перевірити завтра наші годівниці. І ось прийшли перевіряти і побачили , що на всіх годівницях сидять пташки і на деяких сліди білок. Ми задоволені пішли додому і тепер всі наші знайомі , коли йдуть до лісу несуть для лісових мешканців частування.

Трудно описать, что такое счастье вообще. Это, наверное, то состояние души, когда мир вокруг в ярких цветах и улыбка не исчезает с лица. Как приятно делать счастливым других, дарить свое добро и просто осознавать, что в наших собственных силах сделать свою жизнь и жизнь других людей хоть чуточку лучше.В рассказе Алексея Стороженко “Сокровище” счастье само пришло к лежебоки Павле, который ничего не делал, а только спал. Но то условное счастью, за ним стояла тяжелый труд других людей ради удовольствия Павлуши. А вот в рассказе “Цвет счастья” Б.Лепкого маленький мальчик сам решил искать загадочную цветок счастья, хотя она, по рассказам мамы, далеко. Он глубоко верит в волшебную силу цветка счастья, стремится ее найти, не боится никаких препятствий; он мечтатель. Герой познает жизнь, не оставляет надежды найти цветок счастья. Уже сам поиск делает его счастливым.Итак, не моему мнению, счастье - это найцініший скраб, и конечно же оно не приходит само, а часто достается тяжелым трудом.