Твір на тему "у піснях історія нашого народу"

 «Тореадори з Васюківки»

Пригодницькі твори та фантастика в усі часи були улюбленими творами підлітків. Хто ж з нас не мріяв стати учасником таких незвичайних пригод, які довелося пережити Робінзону Крузо з книги Даніеля Дефо або таких подорожей, як подорож Діка Сенда з книги Жуля Верна «П’ятнадцятирічний капітан»? А хто з нас не мріяв стати таким розумним та винахідливим, як Шерлок Холмс, герой творів Артура Конан Дойля, який розплутував найскладніші злочини лише силою свого розуму? Та все ж таки це дуже далекі від нас герої, яких від нас відділяє час та відстань. А ось читаючи оповідання Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки», добре розумієш, що це дійсно твоє, дійсно рідне і близьке. Бо ти сам та й твої друзі досить часто опинялися у ситуаціях, схожих на ті, у які потрапляли головні герої цього твору. Особисто мене незвичайні події, які відбувалися з хлопцями – Явою та Павлушею, захопили і перенесли до рідного села хлопчаків, де я стала учасницею усіх тих забавок, які придумували хлопці.

Головні герої оповідання мені настільки сподобалися, що коли б у мене була можливість написати кому-небудь з них листа, я б задоволенням звернулася до кожного з них. Якщо б я могла написати листа Яві, я б звернулася до нього приблизно з такими словами:

«Добрий день, Яво! Ти мене зовсім не знаєш, але особисто мені здається, що я тебе знаю вже не один рік. У всякому разі, я знаю багато твоїх пригод і витівок, знаю де ти живеш, знаю твоїх друзів, знаю, як ти виглядаєш, вважаю, що знаю і твій характер. Добре взнати тебе мені до дуже цікава книга В. Нестайка, в якій ти і твій кращій друг Павлуша були головними героями.

Ви з Павлушею найкращі друзі та напарники, затоваришувати з вами хотіла б і я. З вами мені було б дуже цікаво, бо ти постійно вигадуєш різноманітні витівки, які іноді, на перший погляд, здаються навіть злими, але це зовсім не так, бо ви з Павлушею лише хочете, щоб у селі ви завжди були на виду і щоб про вас постійно говорили. Мені здається, що тієї енергії, яка буквально фонтанує з тебе, вистачило б і на мене. Та й сама я здатна вигадувати цікаві розваги, які обов’язково б тебе захопили.

Я впевнена, що, незважаючи ні всі свої витівки, ти, Яво, добрий, співчутливий до чужого горя та сміливий хлопець. Крім того, я розумію, що попри усі твої суперечки з Павлушею ти для нього справжній друг, таким би справжнім другом ти був би і для мене.

Мені було дуже цікаво читати оповідання про твої пригоди, при кмітливі, веселі і відчайдушні витівки, які ти вигадував і разом з Павлушею приймав у них участь. Не менш цікаво мені було б разом з тобою брати участь у цих витівках.

Книга В. Нестайка «Тореадори з Васюківки» мені дуже сподобалася, а поки я її читала, ти, Яво, та твій товариш Павлуша стали для мене справжніми друзями. Я сподіваюсь, що якби нам довелося жити в одному селі, ходити в одну школу та разом відпочивати, я б теж стала для тебе не менш гарним другом, ніж Павлуша.

Ти, Яво, добрий, веселий та дотепний, і спогади про тебе залишаться у мене на все життя. А зараз я з тобою прощаюся і сподіваюся, що усе твоє життя буду добрим, веселим і щасливим, як і твоє дитинство.

До побачення, Яво, і усього тобі найкращого!»

Творчість Т. Г. Шевченка — це творчість людини, яка вміла любити. Любити свій народ і свою землю, віддавати всі свої Душевні сили задля того, щоб народ цей прокинувся від довгого сну і боровся за свої права й свободи.

Це також творчість людини, яка намагалася глибоко пізнати людей та життя, відчути найменші порухи людської душі.

Для кожної людини настає момент, коли вона починає замислюватися над сенсом свого існування, шукати своє місце в складному житті, намагається зрозуміти своє призначення та завдання в цьому світі. Кожна людина переживає цей момент по-своєму, знаходить свої відповіді на болючі питання і залежно від цього продовжує жити далі. Часто оцей момент замислення над проблемами буття стає переломним у житті, міняє цінності, змушує працювати над собою.

Усією своєю творчістю наш великий митець Тарас Григорович Шевченко вчить майбутні покоління гостро відчувати відповідальність людини за буття рідної країни, рідного народу. У своїх полум’яних віршах Кобзар звертався до земляків із закликом не залишатися байдужими, сліпими, безпам’ятними, а боротися за свою незалежність, здобувати волю. Задля своєї країни поет віддав життя, був на засланні, був розлучений з Батьківщиною, та думки його летіли до неї, такої прекрасної і знівеченої, вільнолюбної і гнобленої. Їй, рідній Україні, слав він з далеких далей свої сповнені болю рядки: «Ідіть, діти, в Україну, рідну Україну…».

Моїм улюбленим віршем став вірш «Минають дні, минають ночі…». Він привертає своєю філософічністю, замисленістю над долею людини, сенсом її існування в цьому світі.

Вірш «Минають дні, минають ночі…» — це вірш- медитація, болючий скрик зраненої і стомленої душі, яка шукає в цьому світі вже не розради й заспокоєння, а навпаки, болю, страждання задля вищої мети. Ліричний герой просить у Бога хоча б якоїсь долі, навіть і злої:

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої, злої!

Він вважає, що немає нічого страшнішого, ніж пасивність, бездіяльність; поринути в «сон душі» — це навіть страшніше, ніж бути поневоленому, в кайданах:

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше — спати, спати

І спати на волі…

Т. Шевченко, як і в інших своїх поезіях, перш за все проголошує активну життєву позицію людини, розуміючи призначення кожної особистості як боротьбу зі злом, пригнобленням, поневоленням. Поетові дуже боліла доля його рідної землі, яка століттями страждала під тиском різних загарбників. Саме тому, на думку Кобзаря, кожен мусить боротися, а не «спати»:

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою по світі валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити…

Коли ж доля не дає ліричному героєві можливості жити в любові з людьми, у злагоді на своїй рідній землі, то він воліє все «проклинати» і «світ запалити», щоб через руїну й пожежу відродилося нове буття.

Настрій ліричного героя різко контрастує з картиною осінньої природи, яку автор накреслює на початку твору кількома вправними штрихами. Плавність і розміреність перших рядків раптом переходить у рвучкі окличні речення, ніби людина вивільнюється від сну й спокою, не хоче засинати разом з природою, бажає залишатися людиною, мусить боротися. Такий вдалий контраст ще яскравіше підкреслює основну думку поезії: людина повинна бути активною, дієвою попри все.

Поезія Т. Шевченка актуальна і в наш час, оскільки, мабуть, деяка пасивність притаманна нашій нації, і ми ніяк не зрозуміємо того, що ніхто не змінить наше життя на краще, крім нас.