Написать письмо давая советы олесю герою рассказа " дивак"

Спочатку розповідай хто ти, далі напиши про себе, потім задай питання по твору.
Наприклад:
"Скільки років головному герою"
Побажай йому всього найкращого і все.

Все оповідання "Білий кінь Шептало" можна вважати алегорією, зміст якої — зображення епохи тоталітарного режиму, яка знищувала у людей жагу до вільного життя.В центрі оповідання — білий кінь. Чому саме білий?

Із слов’янської міфології дізнаємося, що у святковому ритуалі давніх слов’ян однією з емблем був білий кінь, що біжить по небу. Наші предки шанували білого коня, якого вважали священним. Він уособлював Світанок. Наші предки вірили в те, що колісницю Сонця возять білі коні. На острові Ругії колись стояв храм Світовида. При цій святині жрець утримував білого коня, на якому було заборонено верхи їздити, бо це був священний кінь. Досі зберігся звичай: переможець-полководець в’їжджає в місто через тріумфальну арку на білому коні. На сьогоднішній день існує вислів: "на білому коні в’їхати" — тобто з’явитися де-небудь як переможець, як людина, що досягла тріумфального успіху.

Для зображення особи, яка пристосовується до обставин, зраджує саму себе, письменник використав образ білого коня. Це — не випадковість: саме контраст сакрального змісту образу та його життя у творі працює на розкриття ідеї оповідання.

На такому самому контрасті побудовано і словосполучення "Білий кінь Шетало": поряд з гордим білим конем — ім’я, яке може належали лише боягузу та пристосуванцю. Зрозуміло, що походить воно від слова шепіт, шептати, притишений, приглушений.

У творі дуже багато алегоричних образів. Наприклад:

батіг, віжки, недогнуздок, сильна рука, табун, гурт, загорожі, особливі стосунки коня і конюха, бригадне стовпище — натякають на форму правління — тоталітарну владу.

Батіг — символ рабської покори, страху, пригнічення особистості, підневільного становища, приниження гідності.

Стайня — алегоричний образ тогочасної тоталітарної системи.

Бригадне стовпище — зібрання знеособлених персоналій, "гвинтиків" системи.

Білий кінь — алегорія непересічної людини, яка не хоче приймати рабську долю, бути "як усі", опирається "сірій" буденності, але зазнає поразки в цій боротьбі.

Небо, вітер, вогкість, міцний настой лугових трав і молодого сіна — алегорія волі.

За до алегоричних образів письменникові вдалося правдиво відтвори ти вплив епохи тоталітарного режиму на людину — її поведінку, погляди, світо сприйняття, місце у суспільстві. Ця жахлива епоха наче зомбувала людину, відбиваючи у неї бажання жити і розвиватися вільно, самостійно, без принижені, і знущань.

Під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до оточення. Вона обманює сама себе, живе подвійним життям, страждає від внутрішнього роздвоєння, суперечки між розумом і серцем.

Система ламає її, змушує жити "як усі", навіть якщо таке життя передбачає тріск батога на спині. Життя коня Шептала й є алегорією такого життя.

Объяснение:

Вы будете смеяться, но всё что связано с Тарасом Шевченко и его «Кобзарём» напрямую связано с одним из методов захвата власти в чужой стране. Я подробно покажу это ниже мне в этом простой и логичный анализ прижизненных и последующих изданий его произведений.Что то странное творится и с «Кобзарём» и с его автором.При жизни Т. Г. Шевченко было несколько изданий «Кобзаря»:— первое, в 1840 году в Санкт-Петербурге, книга насчитывала всего 20 страниц;— второе издание было в 1844 году вместе с поэмой «Гайдамаки», под общим названием «Чигиринский кобзарь», и появилось исключительно потому, что сама по себе поэма «Гайдамаки» изданная в 1841-1842 году, почти не продавалась, а с 1844 года шла в «нагрузку» ко второму изданию «Кобзаря»;— третье издание было уже в 1860 году, уже после возвращения Шевченко из москалей (из солдат), обратно в Питер.Но вот что интересно, ни одно прижизненное издание «Кобзаря»  простому человеку посмотреть нереально! Даже фотокопии нормальной нет, что бы можно было посмотреть на каком же всё таки языке писал свои вирши нынешний «классик украинской литературы». Я даже больше скажу, даже посмертные издания «Кобзаря» практически отсутствуют до советского времени, а те что есть – почему то были составлены, отредактированы и переведены (!) во Львове (в то время Львов это не Россия, не Украина, а Австро-Венгрия!)!Хотя прямо о переводе трудов Шевченко не написано, а написано «выверено» по, внимание (!) «оригинальным рукописям Шевченко»!