Твір-роздум- чому олега ольжича називають лицарем духу? опираючись на вірш "захочеш і будеш"

Так сказав наш поет-сучасник Борис Олійник про українських лицарів духу, до яких належатьОлег Ольжич та Олена Теліга — митці, котрі не лише своїм ... Ряду віршів ("Захочеш — і будеш", IX) притаманні захоплення героїкою боротьби, ідея жертовності в імя національного визволення України (цикл ...

У нашій історії чимало яскравих жінок, але мало в кого така біографія. «Темно-бронзове волосся, відкрите обличчя… У полон погляду її зеленкуватих очей потрапляли навіть, здавалося б, невиліковно байдужі чоловіки», — так згадували Олену Телігу її сучасники. Серце Українки з великої літери, тієї, кого називатимуть Божим перстом, зупиниться на тридцять шостому році. Похоронять без останньої сповіді, без труни. А відтак згадуватимуть як про ту, яка, разом із Лесею Українкою, — «найвизначніша жіноча постать в українській літературі».

Правду казали римляни, що поетом не можна стати, поети родяться. Це талант від Бога. Такою талановитою людиною була Олена Теліга. Оригінальна в образах та ідеях, цілісна, як рідко хто інший, елегантна у формі своїх віршів, горда в наставлені до життя – вона лишила нам взірець справжньої панської поезії в найкращім значенні слова. З’явилася вона, спалахнула і згоріла на тяжкім та сірім, потім криваво-червонім небі війни й революції, неначе блискуча зірочка, лишаючи яскраве світло по собі, яке палахкотітиме нащадкам.

Народилася Олена Теліга (дівоче прізвище Шовгенів) українська поетеса і літературний критик в інтелігентній напівбілоруській-напівукраїнскій родині 21 липня 1907 року в Іллінському під Москвою, де її батьки відпочивали влітку. Але й до сих пір не встановлено, в якому саме з декількох підмосковних населених пунктах під назвою «Іллінське» відбулася ця подія, так як свідоцтво про народження Олени Теліги було втрачено.

Мати Олени була дочкою православного священика, батько — гідротехніком, працював на Москві-річці, Волзі, Клязьмі, Сіверському Донці, був одним з авторів зрошення Голодному степу біля Ташкенту. Молодший брат української поетеси також був поетом (писав російською мовою), але в порівнянні з Оленою Телігою він був майже невідомий.

Жила Олена Теліга в Москві. Та у 1911 році сім’я Шовгенів переїжджає до Санкт-Петербургу, а звідти у травні 1917 в українське місто Ізюм, де жили родичі Олени Теліги по батьківській лінії. З весни 1918 батько Олени працював у київському політехнікумі, тож і сім’я жила в Києві. Там Олена Теліга навчалася в жіночій гімназії Олександри Дучинської, де і вивчала українську мову разом з російською, німецькою та французькою. Судячи з табеля, навчалася вона в гімназії на середньому рівні. У 1919 приватна освіта на Україні припинилася і поетесі довелося перейти в народну школу.

У травні 1919 року батько Олени Теліги їде до Чехії. У травні 1922 він емігрує і мати Олени разом з нею і її братом Сергієм оселилися в м. Тарнові (Польща). Через два місяці вони переїхали до м. Подєбради (Чехія), де батько Олени Теліги викладав в Українській сільськогосподарській академії. У тому ж році Олена отримала атестат про середню освіту і вступила до історико-філологічного відділення Українського педагогічного інституту ім. Михайла Драгоманова у Празі. Тут вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою, кубанським козаком і колишнім сотником Армії УНР. Вони одружилися 1 серпня 1926. У той же час Чехії вперше публікувалася поезія і праці з літературознавства Олени Теліги.

Восени 1929 Олена Теліга разом з чоловіком переїхали до Варшави, де вже з 1928 жили її батьки. У Варшаві українська поетеса працювала, виступаючи в нічних кабаре або манекенницею, проте потім їй вдалося влаштуватися вчителькою у початкових класах.

У грудні 1939 подружжя Теліг переїхало до Кракова, де Олена Теліга зустріла свого давнього знайомого, відомого діяча української емігрантської культури Олега Ольжича і вступила до Організації українських націоналістів (прихильників А. Мельника), членом правління (Проводу) якого Олег Ольжич і був.

9 лютого 1942 її заарештували. Разом з нею добровільно здався гестапо і її чоловік, який заради цього назвався письменником. На стіні камери вона намалювала тризуб і залишила напис: «Тут сидiла i звiдси йде на розстрiл Олена Телiга». Українська поетеса була розстріляна разом зі своїм чоловіком і колегами (Іван Рогач, Володимир Багазій тощо) у Бабиному Яру 21 лютого 1942.

Спадщина Олени Теліги невелика за обсягом, але вельми значна за своєю сутністю і публіцистичною спрямованістю, характерною для поетів «празької школи». Сьогодні на уроці ми познайомимося з поезією видатної поетеси.

Багато сторіч і навіть тисячоліть тому давні мудреці казали, що мистецтво — це дзеркало природи. Звісно, з часом ставлення до того, що і під яким кутом, так би мовити, має в цьому дзеркалі відбиватися, змінювалися. Але у будь-якому разі зрозуміло, що мистецтво так чи інакше має бути пов'язане з життям, бо інакше воно не буде потрібне людям. Тільки впізнаючи себе і свої власні почуття у творах літератури, читач відчуває зацікавлення, його хвилює той чи інший сюжет, спонукає до роздумів, очищує і збагачує духовно. Тим більше ця закономірність стосується драматургії, оскільки вона є чи не найбільш реалістичним родом літератури. Український народ, такий талановитий у піснях та народній творчості, завжди мав поетичну душу, душу митця... Але часто він не впізнавав себе у творах літератури, бо вони були присвячені зовсім іншим, далеким від народного життя подіям. Але зі створенням прекрасної драми «Наталка Полтавка» цю «несправедливість» нарешті було подолано і виправлено назавжди!Чому п'єса так припала до душі глядачеві? Бо вона відображувала реальне народне життя, із яким кожен глядач стикався кожного дня. Навіть більше: кожен жив цим, тож, побачивши на сцені власні болі та переживання, зрозумів і полюбив це твір.«Наталка Полтавка», як ми бачимо із заголовку, оповідає нам про долю звичайної української дівчини. Наталка працьовита і щира, чуйна і дотепна, розумна і красива як зовні, так і душевно. Наталка щиро кохає Петра, вона віддано чекає на нього кілька років. Проте обставини тиснуть на дівчину, мати схиляє до шлюбу з іншим. Прекрасно описує автор і душевні переживання Наталки, і громадську думку, згідно з якою шлюб за розрахунком сприймається як цілком нормальне явище. Але найбільше захоплення викликає сила духу Наталки, яка не хоче коритися долі, хоче сама творити свою долю, здобувати своє щастя.Наталка перемагає обставини! Точніше, навіть не стільки сама Наталка, скільки щире почуття її та Петра, справжнє кохання долає всі перепони, виставлені життям. Цікаво, як протиставляється у творі народна мудрість, народна мораль моралі «освічених верств», які, на відміну від простих людей, не бачать великої біди у тому, щоб поступитися почуттями заради вигідного шлюбу. Вже вкотре ми розуміємо, що моральна краса і чистота людини зовсім не залежить від її соціального статусу. Котляревський майстерно розмежовує вічні цінності та минущі, духовне та матеріальне.Дуже багато у творі фольклорного, глибоко народного. Безліч прислів'їв та приказок, фразеологізмів та влучних висловів, створених народним розумом. Краса численних пісенних партій і досі зачаровує глядачів. Деякі з цих пісень співають і зараз. Фольклорну основу великою мірою мають і образи головних персонажів: Наталки, її матері, Петра, Миколи та інших. Проте я відзначив, що і через зовнішню типовість, узагальненість образів жодна з цих постатей не втрачає індивідуальних рис, не стає тільки типом, але лишається індивідуальним, яскравим художнім образом. Настільки яскравим, що читач часом забуває, що це вигадка автора, вірячи, що перед ним живі люди та їхнє життя. Кажуть, що сюжет «Наталки Полтавки» взято з реального життя...Отже, український глядач побачив у творі відображення самого себе і свого життя. Але ж ті часи давно минули, люди змінилися, змінилося життя. Проте справжні шедеври слова не втрачають своєї актуальності. Бо, попри будь-які зміни в житті суспільства і людей, є вічні теми і вічні проблеми нашого буття, як-от: справжнє кохання, щира дружба, чистота душі та боротьба за власне щастя. Завдяки беззаперечному талантові І. Котляревського навіть сучасний глядач бачить відображення власних переживань у цій п'єсі, бо, на щастя, сердечність і краса людської душі все ще є важливими для нас цінностями...

  

Тема: зображення приходу осінньої пори.

Ідея: вираження душевної тривоги ліричного героя через зображення осінньої природи.

Провідний мотив: відтворення осені як явища природи.

Рід літератури: лірика.

Жанр: вірш з пейзажної лірики.

 

Художні засоби.

Епітети: пелюстки печальні, синій тишині, садах пустинних, їде гордовито,  

осінь жовтокоса, далечінь холодну,  синьоока осінь, золоті копита,  чорного коня. 

Постійний епітет: баскім коні, берізка біла. 

Метафора: «покора розлита», «В’яне все навколо, де пройдуть копита».

Персоніфікація: «обриває вітер пелюстки», «їде осінь», «вітер пелюстки розкида», «берізка мерзне».

Інверсія: обриває вітер, пелюстки печальні, садах пустинних, їде осінь, берізка біла 

Асонанс (повторення голосних звуків): «Золоті копита чорного коня»

 

Кількість строф – три.

Вид строфи: чотиривірш (катрен).

 

Точні рими:  тишині – коні, навмання – коня, кругом – вікном. 

Римування: перехресне (АБАБ)

Облітають квіти, обриває вітер 

пелюстки печальні й розкида кругом. 

Скрізь якась покора в тишині розлита, 

і берізка біла мерзне під вікном.