Треба виписати по 2 приклади епітетів, метафор та порівнянь з віршів український письменників дуже ! і

Епітети: Голос калиновий, господнє небо
Метафора: Води знають, ягня веселилось
Порівняння: Мов прокинувся, неначе сонце засіяло

В автобіографічному творі М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» ми маємо чудову можливість зустрітися з письменником, коли він був ще маленьким, простежити, як формувався його світогляд, про­аналізувати витоки його письменницького хисту.

З раннього дитинства сувора дійсність повоєнних років пере­пліталася в Михайлика з казковим сприйняттям навколишнього світу. Зростаючи в подільському селі серед мальовничої природи й чесних, працьовитих людей, він учився людяності, щирості, любові до рідного краю. Його вчителями були власні батьки, дідусь і бабу­ся, веселі Мар’яна та Люба та інші.

Від батька Михайлик перейняв любов до роботи в полі, повагу до землі, що дарує врожай, від матері — доброту й закоханість у неперевершену красу української природи. Дідусь навчив його не лише бути майстром на всі руки, цінувати дотепний гумор, але й опоетизовувати природні явища, бачити незвичайне, прекрасне в простому.

Михайлик рано навчився читати, і книги стали його вірними друзями та мудрими порадниками. Більш за все він прагнув учи­тися й докладав усіх зусиль для здійснення своєї мети. Ні брак підручників і зошитів, ні відсутність взуття не могли його зупини­ти. Хлопчик власноруч робив чорнило й босоніж бігав по морозу до школи, а коли випав сніг, його через усе село носив батько, загорну­вши в кирею.

Поруч із життєрадісністю, ліричністю, безпосередністю в Ми­хайлика формуються й такі риси, як глибока пошана до батьків, чесність, працьовитість, співчуття, щире вболівання за вбогих одно­сельчан.

Кожний день Михайлика сповнений чарівності, різних пригод і таємниць. І в усьому виявляється його гідність і щира вдача: за розвагами хлопчик не забуває про свої обов’язки, з радістю допома­гає своїм батькам і подружці — лісовичці Любі.

Образ Михайлика справляє гарне враження на читача. Мені б

хотілося, щоб якомога більше людей були схожими на цього хлоп­чика.

Подробнее: ОБРАЗ МИХАЙЛИКА У ПОВІСТІ М. СТЕЛЬМАХА «ГУСИ-ЛЕБЕДІ ЛЕТЯТЬ» - 7 клас - Українська мова та література - Сочинения | ЗНО 

• «Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем’ян, якого знав увесь повіт. Чого тільки не вмів мій дідусь! Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали у діда, поки сила не повиходила з його рук. Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати і просту людину, і святого».

• «…Через те що мого діда знали по всіх довколишніх селах, йому не так просто було дійти до кінської торговиці — його одразу потягли в ті незаконні «дімки», де люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку. Дід саме був із тих, що купляють веселощі на душу, а рум’янці на вид».

• «Найдорожчим для бідного чоловіка є земля, вірна жінка і пісня».

• «З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху посміювалися наші вуличани. Де ж це видно так жалувати в селянстві жінку, як жалував він? Коли дідусь пізно повертався з роботи чи заробітків, то шкодував будити свою дружину, а сідав на призьбі коло її вікна і отут, припадаючи росою, засинав до ранку. За це не раз його сварила бабуся. Дід обіцяв, що більше цього не буде, і знову робив по-своєму».

• «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда. Прокинувся він на світанку з хворобою в грудях. Її вже не змогли вигнати ні піч, ні парене зерно, ні добра чарка. Через три дні спочивав у домовині. На подушці біля його голови востаннє лежали любисток, материнка і шавлі…»