Богатир карпат іван сила написати тві

  Пропоную скласти такий твір про Івана Силу:

  Нещодавно на уроці української літератури ми познайомились із твором О. Гавроша "Неймовірні пригоди Івана Сили". На думку автора, цей твір є казкою, але, певне, це справжня пригодницька повість про цікаву особистість. Головний герой твору - реальна людина, українець із Карпат. Це справжній богатир, талановита людина, яка змогла досягти успіху, побачити світ, пережити труднощі.

  Іван покинув рідну домівку та приїхав у місто. Тут він спочатку працював на вокзалі, проте люди помітили його справжню силу, тому незабаром він почав тренування. Іван встановлює рекорд, працює у цирку та виборює звання найсильнішої людини планети. Цей твір вчить нас ставити мету та досягати її. Я пишаюсь Іваном: його внутрішньою силою, витримкою, цілеспрямованістю.

Протягом усього свого життя кожна людина прагне орієнтуватися на той чи інший вчинок, бути схожою на ту чи іншу постать. Хтось просто хоче бути схожим на маму, а хтось на тата, а з часом, коли люди стають дорослими, орієнтиром для себе вони обирають когось з видатних людей, які в своєму житті досягли великих успіхів.Я вважаю, що подібний вибір люди роблять тому, що бажають орієнтуватися на найкращі моральні цінності. По-перше, такі якості прикрашають людину, тому вона має багато знайомих та не менше хороших друзів, які цінують її за гідні моральні якості. По-друге, саме завдяки цим прагненням людина здобуває пошану і повагу інших.Розмірковуючи над цими питаннями і цими проблемами, я пригадав головну героїню роману Ліни Костенко «Маруся Чурай», привітну, веселу дівчину, пісні якої співала уся Полтава. З нею трапилася велика біда і вона опинилася у залі суду в очікуванні вироку. Та Маруся ніколи б не оступилася, якби її не зрадив коханий, адже її високі моральні якості нікуди не зникли та й не могли зникнути. Доказам цього можуть біти і рядки з роману, в яких Л. Костенко пише: «Що ж це виходить? Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?».Письменниця стверджує, що найвищими законами людства повинні залишатися закони моралі. Саме за цими законами кожна людина повинна відповідати за свої вчинки перед Богом та людьми. А суддею для іншого може стати лише той, хто є духовно та морально чистою людиною і залишається такою усе життя.Проводячи історичні паралелі, я згадав початок тридцятих років минулого століття, ті часи, коли Україна переживала страшний голодомор. Деякі наші співвітчизники у ті часи забули всі закони моралі і заради того, щоб не вмерти з голоду, їли кішок, собак, і бувало, що навіть людей. Можливо, їх вчинки можна виправдати умовами тогочасного життя, адже тоді перед українцями стояв незвичайно жорстокий вибір: дотримуватися правильних орієнтирів і померти у голодоморі, чи забути про закони моралі і вижити.Слід сказати, що це був дуже важкий вибір, і я не знаю, як би особисто я повів себе у таких умовах. Але я впевнений, що до останніх сил я прагнув би залишатися людиною і пам’ятав про людську мораль. І узагальнюючи свої роздуми, хочу наголосити: все своє життя я буду орієнтуватися на закони моралі, буду прагнути ніколи не залишатися самотнім и мати люблячих батьків, багато вірних друзів і міцну щасливу родину. Я сподіваюся, що ніколи не зраджу ні людину, ні, тим паче, державу.

"Лушня був широкоплечий парнище, високий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними усами, з карими веселими очима… Вони так і говорили у його!.. Та, здається, на йому й шкура говорила — такий балакучий."Лушня родився й виростав у панському дворі" Побраталися — і таємна крадіжка, схови та перехови, та нічні пропої накраденого стали їх товариською роботою…"Пацюк собі худощавий, низький, мишастий — справжній пацюк, такий і прудкий, говіркий, співучий — на селі перший співака."Матня одрізнявся од усього товариства і норовом, й околом. Який завтовшки, такий навбільшки; неповоротний, неохайний. Голова величезна, обличчя татарське, кругле, як гарбуз, ноги короткі та товсті, як стовпці. Не любив він ні балакати, ні співати, а любив на світі одну тільки горілку: дудлив її, як воду, і в тому покладав усю свою утіху.