Ставлення славка беркути до батьків, будь ласка напишіть, оповідання шпага славка беркути

Повість української письменниці Ніни Бічуї «Шпага Славка Беркути» — дуже правдива книжка. Вона вчить нас формувати критичне ставлення до вчинків інших, виховувати доброту, чесність, відповідати за свої вчинки, цінувати родинні стосунки. У повісті також показана особлива роль батьків у вихованні дитини, порушена проблема взаємодії та взаєморозуміння поколінь, що доволі рідко траплялося мені у творах інших авторів.

Сім’я Юлька Ващука, на перший погляд, зразкова. Родина живе у великій затишній оселі в середмісті Львова. Батько — відомий науковець, письменник; мати — домогосподарка, мета якої — підтримувати в оселі красу та затишок, дбати про комфорт членів родини; син — відмінник, гордість школи, змалку займається музикою. Але поступово ми дізнаємося про справжні стосунки між членами цієї сім’ї. Насправді «зразковість» родини показна, поверхова. Батьків абсолютно не цікавлять проблеми та переживання сина, а той не поспішає ділитися з рідними найпотаємнішим, адже не хоче «відбирати здоров’я мамі». Юлько має хист до малювання, але ніхто на це не зважає, не сприймає його талант всерйоз. Великим ударом для Ващука стала газетна стаття, у якій ішлося про те, що його батько, написавши монографію про місто, як виявилося, украв чужу працю, скориставшись матеріалами старих книг. Наслідком подібних родинних взаємин і неуважного ставлення до дитини є те, що поступово хлопець стає пихатим, дратівливим, зверхньо поводиться з однолітками, вступає у відкритий конфлікт із найкращим другом, зраджує його, звертаючись до місцевих хуліганів із проханням побити Беркуту, й потім перекладає на. Беркуту свою провину. Як бачимо, байдужість, міщанська родинна атмосфера посприяли тому, що хороший хлопець втратив життєві орієнтири, розгубився й став перетворюватися на морального покидька.

Сусід Юлька Ващука Стефко Вус росте в неповній родині. Його матір померла дуже давно, а потім він втратив бабусю, з якою жив у селі й був щасливим. Після того хлопця та його сестру Настку забрав до міської занедбаної квартири батько-п’яниця, якому діти були абсолютно не потрібні. Він називає сина «заволокою», змушує купувати цигарки, уся хатня робота лягає на плечі маленької Настуні. Врешті-решт дівчинка не витримує родинного безладу й сама йде жити до інтернату. Стефко часто прогулює школу, його навіть залишають на другий рік, він блукає вулицями напівголодний, неохайно вдягнений. Але виховання бабусі не минуло даремно: хлопець уміє відрізняти добро від зла, любить свою сестричку, піклується про поранену сороку, відкидає пропозицію Ващука побити Славка Беркуту. Справжнє людське тепло, турботу та увагу Стефко знаходить у родині вчительки, яка погодилася вилікувати хвору пташку. Ми бачимо, що попри складні родинні обставини, хлопець зберіг у собі гарні риси. Можна сподіватися, у майбутньому Стефко Вус стане порядною людиною, бо не втратив вогник людяності.

У Ярослава Беркути дружна міцна родина. Батьки хлопця дбають про вільний розвиток особистості сина. Від них він переймає високі морально- етичні принципи. На прикладі матері-журналістки хлопець учиться відповідально ставитися до своєї праці, а вчинки батька-льотчика виховують у ньому здатність витримувати високі життєві «навантаження». Коли через Кількову підлість до школи надходить лист із міліції, у якому вчинене ним правопорушення приписано Беркуті, класний керівник Варвара Трохимівна організовує «товариський суд», який мав винести моральний вирок не тільки Славкові, а і його батькам. Ярослав не зізнається про це батькові та матері, бо не хоче їх травмувати, вважає, що рідні не повинні ганьбитися через нього. Коли ж батьки таки дізнаються про проблеми сина, то беззаперечно вірять йому, допомагають зберігати гідність, підтримують у важкій життєвій ситуації, як і повинно бути в справжніх родинах.

Отже, у своїй повісті на прикладі кількох родин письменниця переконливо показує, наскільки важливим у житті є родинне виховання, взаємодія з батьками. Бездуховна міщанська атмосфера в сім’ї та психологічне насильство над особистістю духовно ламають, знищують дитячу душу. Проте родинні любов, злагода, підтримка, розуміння дають змогу розвинутися повноцінній особистості.

Помітний слід у моїй душі залишила повість О. Кобилянської "Земля", що написана на основі життєвих фактів. Цей твір мене схвилював. Читаючи його, я дуже переживала разом з автором, вболівала за долю героїв. Письменниця порушила вічну тему влади землі над людиною, до якої зверталися багато українських письменників. У цьому творі О.Кобилянська поставила ряд запитань, але не на всі можна знайти відповідь, тому що на них не можна відповісти однозначно.У повісті "Земля" письменниця змальовує життя чесної сільської родини Федорчуків. Івоніка та його дружина Марія тяжкою каторжною працею заробляли гроші, щоб купити землі. Вони працювали, не покладаючи рук, і нарешті домоглися свого. Кров'ю і потом дісталася їм земля. Вони продовжують на ній працювати, і земля віддає їм належне. Івоніку називають найкращим господарем у селі. Він любить свою землю, всі його думки зосереджені навколо неї. Федорчуки працюють, "наче воли", не думаючи про відпочинок. Земля посідає важливе місце у їхньому житті, і вони не уявляють свого існування без неї.Батьки щиро сподіваються, що і їхні сини, Михайло і Сава, будуть добрими господарями і любитимуть землю. Але їхні сподівання щодо Сави, меншого сина, не справдилися. Він є повною протилежністю Михайлові, який має спокійну і працьовиту вдачу. Сава не хоче йти батьковим шляхом і зневажливо ставиться до праці на землі. Коли Михайло сумлінно працює на батьківський землі, Сава марнує час у Рахіри, своєї коханої, яку він любить до нестями.Хоча письменниця нас і не знайомить з цією дівчиною, але ми можемо сказати, що це лиха і підступна людина, злодійка. Вона зневажає родину свого нареченого і настроює Саву проти батьків. Але вони розуміють, що жити щасливо без землі неможливо. Тому, коли батько погрожує залишити меншого сина без шматка землі, у Рахіри і Сави визріває підступний план. Вона наполягає, щоб той убив Михайла і тоді вся земля дістанеться йому. Ці думки полонять розум Сави і він не може про щось інше думати. Перед ним стоїть вибір: або Рахіра, або земля. І тоді Сава ставить собі запитання: "А чому б не те й не інше?" Щоб не втратити Рахіри, він зголошується на братовбивство. Сава вбиває ні в чому не винного Михайла. Сталася жахлива трагедія, яка завдала всім невимовних страждань. Безмежна  любов Івоніки  до землі   перетворюється на страшну ненависть до неї. Йому здається, що земля сміється з нього, він її проклинає. Влада землі над людиною жорстоко насміялася з господарів. Але Івоніка не хоче втратити останнього сина, тому і приховує цей злочин, прощає Саві страшний гріх.Можливо, трагедія сталася завдяки вдачі самого Сави, який з дитинства був жорстоким, убивав тварин і пташок, тобто змалку звик до кровопролиття. "Його погляд звертався туди, де жертва, його очі миготіли в холодному, мов сталь, блиску". Серце його "тверде й недобре". Сава вчинив жорстоко щодо своїх батьків, хоча і знав, яких страждань завдасть їм це горе. Заради своїх інтересів він наважився на братовбивство. Що можна сказати про цю людину? Взагалі, хіба можна назвати його людиною? Сава виявився безвільним і безхарактерним, якщо послухав ту злодійку і вбив рідного брата.Я гадаю, що не можна було йому цього пробачити. Така людина не заслуговує на співчуття. Він повинен був сповна заплатити за скоєне. Його виправдати неможливо. Навіть тоді, коли Саву відпустили із в'язниці за відсутністю доказів, він пішов не до батьків, а до Рахіри. А здавалося б, що Сава після цього розкається і бачити її не захоче, але мої сподівання не справдилися. Я засуджую Саву, а землю в цій трагедії винною не вважаю: коли б Сава не прагнув до злочину, його б не сталося, в усьому винен сам.

Спотерігати або читати у газетах про нові  досягнення  нашої держави , про її економіку , екологію , мову . Це все радує серце і душу . Адже кожен українець , якщо навіть він і не вважає себе ним ,але народився в Україні все, ж таки радіє новим успіхам, душу його , хоч трошки , але тривожать її падіння і невдачі .                                         
   Крок за кроком , то піднімаючись , то опускаючись на сходинки , які ведуть у майбутнє, Україна рухається вперед, не відстаючи від інших . звичайно, бувають і падіння, і різкі підйоми, але все це ніщо порівняно з минулим і з тим, що чекає нашу країну в майбутньому . Можливо, буде краще . На це покладають надію усі громадяни України, але можливо… 
   Якою ж буде Україна в майбутньому, наприклад у 2050 році ? 
   Залишилось якихось 49 літ . Для держави це ніщо . Звичайно це історія половини століття, аледля країни, яка існувала тисячі років, правда, у постійній залежності, це навіть не один день людського життя. Але ж щось таки зміниться в економіці, історії, мові держави. А що ж ? Невідомо, адже нікому не дано заглядати в майбутнє . Все вирішить час . Хоч припустити, якою буде Україна можливо . отож давайте здійснемо подорож у країну майбутнього, в якій житимемо і працюватимемо ми і наші нащадки . 
    Україна . Київ . 2050 рік . Чудові дерева і дивні квіти яскравих кольорів на клумбах . Машини, які можуть замінювати літаки, на дорогах, люди у вбранні моди 2050 року . В магазинах все роблять комп ютери. На фабриках і заводах замість людей працює техніка . Все модернізовано до вищого   атунку, що робить життя людей прекрасним сном . Колишнє місто героїв тепер стало центром нових досягнень країни . Все в ньому цвіте і розвивається . А повітря, яке воно тут чисте . Що ж це ? Хіба відходи фабрик і заводів не виносяться в атмосферу і не забруднюють її? Дивно ?! А нічого дивного. Тепер техніка робить все: забруднене повітря збирається у спеціальні  герметичні блоки , де очищується і виходить в атмосферу, а відходи знищуються і не приносять шкоди . Тепер люди дихають чистим киснем завдяки техніці і обладнанню . А Дніпро, одна з найбільших річок Європи, що ж з ним ? Мабуть, забруднений, бо відходи фабрик потрапляють у воду . Та ні ! Він чистенький, прозора очищена водиця несеться у далекі моря, які також чисті до нестями . Яка краса, як приємно жити в такій чистоті . Це природа така чиста, а люди ? Чи пам ятають Шевченка, Франка, Українку, яким став їх духовний світ ? Ні, не забули вони вони предків. Пам ятають письменників, діячів культури і патріотів України, а духовний  світ  їх трішечки змінився . Люди дбають про природу, не забруднюють воду, повітря; вони ведуть себе як найрозумніші істоти на Землі; які можуть забезпечити себе і свою державу чистотою, достатком, здоров ям, бути патріотами рідної країни .