Цитатна характеристика кирила тура і череваня з чорної ради

до запорожців належить курінний отаман кирило тур, але разом із тим він належить до сомка. козак не тільки не раз ще юному сомкові, а й тепер за нього ладен накласти головою. своїм метким розумом січовик збагнув, що брю-ховецький хитрий і підступний, що до влади він рветься, маючи на меті досягти панування та багатства. як і автор, кирило тур є патріотом батьківщини.

Роль пейзажів у повісті м. коцюбинського «дорогою ціною» більшість творів михайла коцюбинського містять пейзажні замальовки, що розповіді художнього простору, динаміки й протяжності дії, передбаченості її розвитку. перший пейзажний малюнок повісті «дорогою ціною» — це картина літньої задумливої ночі зустрічі остапа й соломії. герої твору йдуть до ставка, щоб посидіти під вербами і обміркувати, як їм жити далі. «плутаючись у високих бур'янах, пролазячи попід кущами, що тісно посплітались у сій занедбаній частині панського гаю, вони долізли врешті до води». у скляній поверхні ставка були розсипані яскраві зорі, «тихо плив білою хмарою туман», задушливо пахло татарське зілля. у цю мить на душі остапа і соломії набігла тінь: картина зоряної ночі, задушливе тепло, одинокий став серед осоки створювали атмосферу смутку і горя, адже закохані назавжди розлучалися. остап тікав із села від панщини і сваволі пана, який звинувачував чоловіка в бунтарстві і погрожував віддати його в солдати. остап попрощався із соломією, закинув на плечі сакви і зник у чагарнику. він ішов навпростець повз обгризені худобою корчі, а десь у нічній темряві невиразними контурами розпливалося сонне село. остапа зупинило єдине освітлене віконце. це самотнє світло серед темного нічного царства здавалося йому останньою ниткою, що пов'язувала його з усім близьким. образи темної ночі, легкого туману, сплячого села і одинокого освітленого віконечка створюють атмосферу смутку, жалю, невпевненості героя в завтрашньому дні, будять у його серці давні згадки дитинства. «кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все се було йому знайоме, промовляло до нього», а тепер усе це треба кидати, може, й навіки. але такий настрій був у остапа лише вночі. лиш «темна блакить нічного неба почала потроху бліднути», а зі сходу дихнув вітерець, на душі втікача стало весело і легко. картина ранку, майстерно змальована автором, немов пробуджує в молодому тілі силу, завзятість, бажання боротись і перемогти. дивує картина темної осінньої ночі, коли остап і соломія прокралися до дунаю і чекали перевізників. морок наповнював глибокі чорториї, що збігали схилом. утікачі ховалися у вологій пітьмі глибоких і покручених яруг. усе немов пройняте тривогою, очікуванням нещасть, які не можна ні передбачити, ні відвернути. зверху сіявся чи то дощ, чи то мряка, тіло терпло, дерев'яніло, байдужість закрадалася в серце, втрачалося почуття реальності, а «широка річка спокійно дрімає в легкому тумані, чорне небо безперестанку сіє » кожна пейзажна замальовка ніби відтворює переживання героїв. соломія відчуває ненависть до очерету, серед якого загубила остапа. а той очерет «жовтий, гладкий, високий — він глузував із неї, над її головою рудим соломія накинулась на нього і почала трощити зі злості, з озвіріння, як свого ворога». декількома словами коцюбинський передав безмежжя відчаю люблячої жінки у боротьбі зі зрадливою природою. не судилося остапові і соломії знайти щастя в чужій стороні. дунай забрав соломію у свої могутні обійми, остап одинаком дожив до старості. довгі роки самотнього життя серед розлогих просторів навчили остапа розуміти таємну мову природи. вітер, що літає «понад степами і забирає по дорозі, всичує в себе і тишу села, і клекіт міста, шемрання темного лісу, дзюрчання вод і дзвін стиглого колоса», несе усі новини і кидає у комин остапової хатинки. і вітер, і дунай промовляють до нього голосом коханої соломії, яка тужить за остапом і на тому світі

«вона весь час бажала собі одного: жити, жити, жити — за всяку ціну жити, хоч би в біді й пониженню, в татарській неволі! бо світ був такий гарний, гарний ! а вона була ще така молода, молода! »; «вона була в чорних скрипучих матах. здавалося їй, що се домовина. і що в тій чорній домовині похоронена вся її ясна дівоча минувшість»; «…галичанка настуся»; «чому діти тої землі, з котрої вийшли, йшли у неволю, хоч вони ростом і силою більші від татар. чому вони женуть татар у неволю, але татари їх? »;