Коли я читала "Божественну комедію", мені здавалося, що все це я бачу своїми очима, разом з Данте.Я разом з ним боялася жахливих демонов.Но я переживала за грішників, тому що їх мучення, по-моєму, не відповідають їх гріхам при житті.
Мені запам'яталися кілька епізодів і героїв з "Комедії". Це трагічна історія Франчесці і Паоло, схожа на любов Ромео і Джульєтти, і Улісс (Одіссей), який, навіть страждаючи в пеклі, виглядає як справжній чоловік-сильний, сміливий, допитливий.
Данте робить розповідь про грішників пекла дуже реалістічним.Он використовує звичайні слова, які описують його страх чи гнів, а порівняння загробних сцен з реальними, повсякденними роблять його поему страшніше і нагляднее.Так, наприклад, бісів, топлячи грішників у котлах з розплавленої смолою, Данте порівнює з кухарями, які спритно діють ополониками.
Данте-ненеупередженість людина, і він поміщає в пеклі всіх своїх політичних супротивників, деякі з яких навіть були ще живі в той час! Це, наприклад, ворог Данте Фаріната дельї Уберті, чия могутня і непохитна муками душа викликає повагу і Данте, і всіх читачів .
Мені здалося, що люди не так вже сильно змінилися за минулі століття: ми і сьогодні любимо і завдаємо біль, боремося, зраджуємо; люди кінчають із собою, заздрять, п'ють і багато едят.У всіх нас є свої недоліки і порокі.Но можливість побачити своє відображення у старовинній "Комедії" італійця Данте Аліг'єрі допомагає зробити висновки і спробувати стати трішки краще.
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Нужно составить есе на тему '' наша пісня , наша дума не вмре , не загине '' нужно (40 )
Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т. Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми «Катерина», «Сова», «Наймичка». Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
У поемі «Наймичка» Т. Г. Шевченко показав воістину святу любов жінки-страдниці до свого позашлюбного сина.
З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрасний внутрішній світ матері-селянки. Головна героїня Ганна хотіла бачити свого сина щасливим, хотіла пізнати радість материнства. Але матеріального достатку, підґрунтя для цього не мала. Вона підкинула хлопчика бездітним людям, а сама пішла до них наймичкою.
Страждання молодої матері, яка до самої смерті не наважується зізнатися синові про те, що є його ненькою, становлять основу поеми.
Що ж привело матір до пекельних мук? Над цим питанням примушує замислитися читачів автор. Чому мати та син змушені були довгі роки перебувати під тягарем страшної таємниці?
- Прости мене. Я каралась
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… я твоя мати -
Та й замовкла…
Зомлів Марко.
И земля задрижала.
Прокинувся… до матері -
А мати вже спала.
Не можна без хвилювання читати останні рядки поеми. Оскільки самою природою жінці призначено бути дружиною, матір’ю, продовжувачкою роду людського. Але доля була зрадливою до Ганни. Скільки вона зазнала на своєму шляху! Злі пересуди, непередбачені обставини, злидні — все це невідступно йшло за молодою дівчиною і спонукало шукати вихід зі складної життєвої ситуації. Необхідно віддати належне мужності, неабиякій силі волі молодої жінки. Вона не покінчила життя самогубством, як це зробила Катерина, героїня однойменної поеми. Ні, Ганна шукала такий шлях, щоб забезпечити майбутнє своєму синові і завжди бути поруч, бо тільки материнське серце може радіти й сумувати, жити у духовному єднанні з дитиною. Найголовніше, що вона не залишила сина. Віддавала тепло душі не тільки йому, а й людям, які турбувались про Марка.
Т. Г. Шевченко в образі Ганни звеличив матір, що готова до самопожертви, повна особистого самовідречення, сягає вершин великої життєвої мудрості. Драматизм долі наймички вражає. П. Куліш, прочитавши поему, зазначив, що «не знає нічого досконалішого ні в одній європейській літературі».
Твір захоплює своєю щирістю, задушевністю, добротою. А з іншого боку, вражає соціальною несправедливістю. Читач не знає передісторії описаних подій, що спричинила до страждань головної героїні. Але це й не так важливо, бо автор мав на меті показати типове явище того часу — страдницьку долю жінки з народу.