Він з своїм другом Грициком потрапляє у різні пригоди. Що б не трапилося з друзями, він виявляє самостійність, наполегливість, кмітливість, дорослість. Санько не вважає себе дитиною, він, хоч і малий, але вже може бути справжнім козаком і битися з татарами нарівні з своїми товаришами. Він вправно скаче на коні, може ходити в розвідку і залишається непоміченим.
Він дуже жалісливий до свого вчителя і старшого друга – діда Кудьми. Намагається врятувати діда від неминучої смерті, а коли той все ж помер, Санько тяжко переживає цю втрату.
Мені сподобалося в цій книжці все, усі пригоди. Один з них, дуже яскравий, епізод із страшною хижою дикою кішкою: «Санько напружено вдивлявся у сіру пляму, котра піднімалася вгору.«Не лізь, - подумки умовляв він її, як ото нещодавно курчат на своєму подвір’ї. - Ти ж сита. Навіщо тобі ще й ми? Ну, не лізь же далі, зупинися!»У відповідь почулося зле сичання. Два вогники блиснули у Саньків бік. Та він був ладен присягнутися чим завгодно, що сіра пляма завмерла!«Молодець, - подумки продовжував він говорити з дикою кішкою. - Йшла б ти собі до лісу, га? Ну, що тобі варто це зробити? Там же поживи скільки завгодно. Ну, йди тебе, йди геть!…»Він уявив, як дика кішка, зупинившись, почала роздумувати, що їй робити далі. Потім вона розвернулася і поволеньки стала спускатися по стовбуру…За мить під Сторожовим дубом почулося м’яке гупання.- Пішла! - зраділо видихнув Грицик». Хотілося б, щоб більше було таких людей, як Санько, у наш час. Україна могла б пишатися ними.Хоча в назву повісті Ніни Бічуї винесене ім’я одного героя, головних героїв у творі четверо — Славко Беркута, Юлько Ващук, Лілі Теслюк і Стефко Вус. Усі вони підлітки, які шукають свій шлях у житті. Кожен має як добрі, так і погані риси характеру, але якщо дехто із друзів намагається боротися із своїми вадами, то іншим це буває важко зробити.
Відмінник Юлько Ващук пихатий, егоїстичний, переконаний у своїй винятковості. Батьки намагаються дати йому добре, на їхню думку, виховання, яке полягає в прищепленні гарних манер та лицемірства. Хлопець має неабиякий хист до малювання, але цього мовби ніхто не помічає, батьки змушують його займатися музикою. Юлько звик до того, що всі зважають на його думку, він найкращий, найрозумніший учень класу. Тому перші життєві негаразди сильно «ламають» хлопця. Особливо боляче вразив Юлька вчинок батька: виявилося, що написана ним книга — украдена робота іншого автора. Напевно, саме розчарування, відчай, розгубленість, відсутність теплих родинних відносин, сором за батьків вчинок спонукають Юлька до конфлікту із Славком Беркутою.
Тому це мій улюблений герой.
Объяснение:
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
10 цитат , характеризирующих захара беркута ( на украинском )
1.«…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».
2.• «В своїй чотирилітній мандрівці Захар Беркут пізнав світ, був і в Галичині, і в Києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки».
3.• «Зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю кам’яну стіну, і дав водам протоку, і дарував людям отою прекрасну долину! Загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами».
4.«…Все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині»
5.“Життя лиш доти має вартiсть,- говорив вiн частенько,- доки чоловiк може помагати iншим. Коли вiн став для iнших тягарем, а хiсна не приносить їм нiякого, тодi вiн уже не чоловiк, а завада, тодi вiн уже й жити не варт. Хорони мене боже, щоб я коли-небудь мав статися тягарем для iнших i їсти ласкавий, хоч i як заслужений хлiб!” Тi слова – то була провiдна, золота нитка в життю Захара Беркута. Все, що вiн робив, що говорив, що думав, те робив, говорив i думав вiн з поглядом на добро i хосен iнших, а поперед усього громади. Громада – то був його свiт, то була цiль його життя.
6.Не плакали за ним нi сини, нi сусiди, нi громадяни, бо добре знали, що за щасливим грiх плакати.
7.Твiй батько старий чарiвник, вiн знає таке слово, що кождому до серця трафляє,вiн тебе мусив його навчити. Адже ж без такого слова ти не мiг наклонити на свiй бiк моїх лучникiв, котрi так скажено за нiщо билися з монголами, як би, певно, не билися за найлiпшу плату.
8.Одним iз остатнiх явних прихильникiв старої вiри на нашiй Русi був Захар Беркут. I диво дивне! прихильнiсть оту вiн винiс iз Скитського монастиря, вiд старого монаха Акинтiя.
9.«Він за молодших часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв’язків між людьми в громадах і між громадами в сусідстві»
10. Максим про свого батька: «Але мiй батько досвiдний чоловiк i радо служить громадi. Як вiн говорить на радi громадськiй, так не зумiє нiхто в цiлiй верховинi. Громада слухає батькової ради,- але власти батько мiй не має нiякої i не жадає її»