Приклади художніх засобів у повісті ''захар беркут ''

Історизми: боярин, дружина, дружинник, хлоп, хоругва, сагайдак, лучник, смерд, дідицтво, край Арпадів

Епiтети: намулистий, стрiмкий, тiсний, гiрський

Порiвняння: долина немов котел, потiк немов вужака

Архаїзми: уста, рамена, побідитель, оружжя, остатній, огнище, топор, сажень, самостайний.

Z.ONLINE

ru ua

Войти

Регистрация

укр.літ.

Художні засоби із повісті "Захар Беркут"

Автор lizaАвг 2018 09

Художні засоби із повісті "Захар Беркут" зустрічаються досить часто. Це і історизми, і архаїзми, і діалектизми, і порівнння, і епітети, і метафори. Історизми: боярин, дружина, дружинник, хлоп, хоругва, сагайдак, лучник, смерд, дідицтво, край Арпадів. Розглянемо уривок: "Простягаючись звиш пiвмилi вздовж, а мало що не чверть милi в ширину, рiвна й намулиста, обведена з усiх бокiв стрiмкими скалистими стiнами, високими декуди на три або й чотири сажнi, долина тота була немов величезним котлом, iз якого вилито воду. Чималий гiрський потiк впадав вiд сходу до тоï долини високим на пiвтора сажня водопадом, прориваючи собi дорогу помiж тiснi, твердi скали, i обкрутившися вужакою по долинi, випливав на захiд у таку ж саму тiсну браму..." Епiтети: намулистий, стрiмкий, тiсний, гiрський Порiвняння: долина немов котел, потiк немов вужака. Архаїзми — слова, що вийшли з ужитку. У художніх творах вони допомагають точні ше, виразніше зобразити життя минулих епох. У повісті «Захар Беркут», в якій зображуються події XIII ст., є слова, що означали різні предмети тогочасного військового побуту: пищаль, сагайдак, метавка. Архаїзми з твору "Захар Беркут": уста, рамена, побідитель, оружжя, остатній, огнище, топор, сажень, самостайний. Діалектизми — слова та вислови, які зустрічаються тільки у мові населення певної місцевості. У творі є безліч слів, які характерні для Закарпаття. Проте їх велика кількість не лише не засмічує твір, а робить його більш природним, наближеним до реальності. Діалектизми: видіти, будущина, каждий, стрій, вітець, кітловина, пильнувати, бовдур, трафити, пильнувати. Бегетіти — тривожно ревіти. Бовдури — густі клуби диму. Боєва хоругов — бойовий прапор. Вивіз — дорога, що веде на гору між високими стрімкими скелями. Голосити — повідомити. Дідицтво — володіння, маєток. Дорічне — щорічне. Засіка — штучна перешкода з повалених дров. Збурення — зруйнування. Кармазиновий — малинового кольору. Копний майдан — майдан для громадянських зібрань. Ломи — повалені вітром дерева. Лучник — стрілець з лука. Шилевий знак — стовп, що показує милі. Обалити — повалити. Перхати — пурхати. Прецінь — одначе, все ж таки. Пристати — погодитися. Скиміти — щеміти, боліти. Стрій — одяг. Тама — грабля, загата. Трафити — потрапити. Трембіта — музичний духовий інструмент. Туратися — звернути увагу, чіпати. Ховзький — слизький. Чепіргатий — зубчатий. «Ярлики» — грамоти на князювання.

Поэзия Василя Симоненко - настоящий гимн Родине - Украине, гимн неутомимым рукам матери, гимн очарования любви. Поэт словно находится в другом, только ему известном мире, где вместе идут «и будни и праздники» любви, где «сквозь века» слышится голос великого Кобзаря, где ласковой улыбкой улыбается ему мать. Но одновременно этот мир знаком каждому из нас, поэтому такими близкими становятся стихи В. Симоненко. Имея горячее сердце и искреннюю душу, хочется занять все накругы, поделиться своей радостью, своим счастьем. И именно это слышится мне в стихах В. Симоненко, посвященные любви: ... Буду ждать каждого часа В далеком или близком края Одну тебя, тебя единую Маленькую милую девушку мою («Я не умру от отчаяния и муки ...») Так, для любви расстояние не имеет значения. Главное, чтобы пришла любимая, а все остальное - неважно. Нельзя забыть эти строки, потому что они открывают красоту человеческой души, искренность человеческих отношений. Любовь для Симоненко - это чудо, которое подвластно только двум, и потому говорит автор: Пусть досада или гнев теплится Пусть до слез я тебя Озлю Ты для меня не только мечта, Я живой тебя люблю. («Тишина и гром») Любовь, делают мир лучше, ведь когда ты влюблен, то и облачный день кажется солнечным, улыбается все вокруг, встречаешь повсюду лишь кротких людей. Возникающие из глубины души волшебные чувства, изменяя отношение к окружающему, изменяя мир, который всегда благословляет и «солнце, встает, и сердце, что любит. Но любовь - это не только всегдашнее счастье. Бывает в жизни все бывает и в любви все: Есть в любви и будни, и праздники, Есть в нем и радость, и сожаление, ибо нельзя жизни спрятать По розовых иллюзий вуаль («Есть в любви и будни, и праздники») Но нельзя убить живые чувства, и ничто в мире не может уничтожить любовь, «мелочные облачка образы» никогда не закроют солнца от влюбленных. Пишет Василий Симоненко: ? Все равно я люблю твои глаза И волосы у тебя печально («Тишина и гром») И я верю, что так оно и есть, потому невозможно не верить этим искренним словам, которые, кажется, доносятся из самой глубины души, заставляя всех переживать такие же чувства, которые испытывает и сам лирический герой, за фигурой которого я вижу автора. И звучат знакомые слова, волнующие до боли: Нет, я бы не стал тебя огнем жечь, С тобой расквитался без сожаления: Я бы пожелал тебе кого так любить, как я тебя люблю («Если бы тебе желал я слез и муки ...») Но любовь для Василия Симоненко - это не только чувства к любимой. Любовь всеобьемна, она вмещает в себя также и любовь к матери, и любовь к родной земле, ибо она, «как солнце, мира открывает безграничную величие человеческой красоты. Как просто и одновременно сзакрутилдетективную рассказывает В. Симоненко о своей матери: Я такую тебя всегда вижу, Образ в сердце такой несу - Материнская любовь горячую И души красоту («Матери») Мама всегда охранять покой своего сына: и в годы детства, и во взрослом возрасте, ведь сын или дочь навсегда останутся для матери маленькими детишками. И хотя «черные шелковые косы припорошила уже седина», хотя «легкие морщины лица покрыли», но они только к лицу матерям, подчеркивая их замечательную красоту. А сколько любви слышится в строках о родную Украину, сколько радости от того, что она сумела отстоять свою свободу! Каждую секунду поэт и мысленно, и в действиях вместе со своей Родиной, даже Когда сквозь отчаяние випнуться надежды И загудят на ветру степном, Я тогда с твоим именем радуюсь И скучаю именем твоим («Украине») Но настоящий шедевр поэзии В. Симоненко - стихотворение «Лебеди материнства». Это стихотворение о сказке из «материнской доброй лаской» в глазах, о матери, которая нежно баюкает своего сына, говоря: Можешь, выбирать друзей и жену, Выбрать нельзя только Родину. Можно выбрать друга и по духу брата, Но нельзя Родине выбирать. Так, Родина действительно единственная в мире, как и мать. Именно им, по моему мнению, любящим и любимым, и посвящает Василий Симоненко свои стихи. Мне кажется, что и к матери, и к Родине, и, конечно, к любимой, можно отнести его слова: Я бы пожелал тебе кого так любить, как я тебя люблю.

Людина, людство, людяність... Як схожі між собою ці слова.
Усі люди з’являються на світ однаковими. Діти плачуть, сміються, радіють. То чому ж не кожна дитина, виростаючи, стає хорошою людиною? Мабуть, багато залежить від батьків, їхнього ставлення до виховання. З раннього дитинства мати привчає мене бути добрим, щедрим, працьовитим. Батько навчає мужності, сміливості, вміння постояти за себе. Вчителі передають свій досвід, відкривають у нас ті здібності і таланти, про які ми і гадки не мали.
Справжня людина повинна бути доброзичливою, чесною, мужньою. Я най­більше ціную чесність, і сам намагаюся бути чесним. Чесність — як власна гідність, вона викликає повагу з боку інших людей. Не можна бути заздрісним і злим. Людина, яка допомагає рідним, близьким і просто тим, хто потребує підтримки в скрутну хвилину, заслуговує на пошану. Справжня людина піклується про своїх батьків, бо це найближчі люди на землі. Вона радіє успіхам друзів, не ба­жає зла оточенню.
Але всі ми — люди. І у всіх є свої бажання та уподобання, які іноді беруть гору над розумними законами моралі. Я вважаю, що як ти будеш поводитись, так само до тебе будуть ставитися твої друзі, вчителі, батьки. Кожна людина повинна прожити своє життя так, щоб їй не було соромно за прожиті роки.